Анна Плотіцина: «Є лише доріжка, сто метрів і десять бар’єрів попереду».

614

Погодні умови шостого дня легкоатлетичного чемпіонату Європи в Мюнхені змусили усіх повернутися подумки на Олімпіаштадіум двадцятирічної давності, коли атлетам ледь не щодня доводилося змагатися під проливним дощем і за температури +10 градусів. Грози, пориви вітру, зливи панували над головним містом Баварії всю другу половину дня, якимось дивом вщухнувши перед початком вечірньої програми, котра для української збірної розпочалася першим колом жіночої стометрівки з бар’єрами.

На жаль, Анні Плотіциній, котра стартувала у першому забігові, пробитися до півфіналу своєї дисципліни не вдалося. Представниця Київської області фінішувала шостою з результатом 13.66 (вітер -0.5м/с).

Після зимового чемпіонату світу в Белграді я прийняла рішення повернутися додому, – розповідає про перебіг своєї підготовки Анна Плотіцина. – До травня місяця ми намагалися тренуватися в Броварах, наскільки це було можливо. А потім федерація легкої атлетики Фінляндії звернулася до мого менеджера з пропозицією надати кільком його українським атлетам можливість готуватися до сезону в місцевому олімпійському центрі. Зважаючи на те, що Фінляндія має ще й свою серію із восьми легкоатлетичних стартів, де я могла виступати і набирати рейтингові очки, гріх було не скористатися такою пропозицією. Я безмежно вдячна менеджерові за допомогу, а Фінляндії за теплий прийом.

Вдалося виїхати на підготовку разом з тренером (Примітка автора: Олександр Паламарчук – тренер і чоловік Анни Плотіциної)?  

Ні, готувалася я сама. І хоча ми ставили перед собою завдання відібратися не лише на чемпіонат Європи, а й світу, в такому технічному виді, як бар’єри, це виявилося занадто важко навіть спортсменці з таким досвідом, як я. В жодному разі не сприймайте це як дорікання чи жаління. Ми всі розуміємо ситуацію в Україні. Тому доводилося нам з тренером фантазувати, як тренувати техніку на відстані. Звісно, всі українські спортсмени, котрі знаходилися на фінській олімпійській базі, намагалися один одному допомогти, але… У кожного своя робота, своя спеціалізація, свої завдання і бажання якомога краще підготуватися до сезону.

І все ж таки нинішнього літа тобі вдалося пробігти 13.20…

Знаєте, в спорті існують грані, які недосяжні навіть професіоналові. Може здаватися, що ти додав у швидкості, що все налагоджується з технікою, а насправді, десь чогось не вистачає, щоб все склалося в одне ціле і вилилося в результат. Коли я думала, що ось нарешті готова продемонструвати швидкі секунди на фінських змаганнях, показники на фініші були просто жахливими. Три місяці самотності – це вкрай важко.

Я не виконала кваліфікаційний норматив відбору на чемпіонат Європи, але змогла відібратися до Мюнхена за рейтингом. І це незважаючи на те, що ми не мали цього року ані зимовий, ані літній чемпіонати України, участь яких оцінюється куди вище, аніж на тих турнірах, в яких я брала участь.

Як ти розцінювала свої шанси на чемпіонаті Європи? Які були відчуття?

Я знала, що знаходжуся в доброму стані, але єдине що я відчувала перед чемпіонатом Європи в Мюнхені – це неймовірну тугу за домом. (плаче). Я страшенно скучаю за домівкою! Страшенно… (ридає). Як би гарно і добре не було в Європі, останні тижні я мріяла лише про те, коли вже нарешті зможу повернутися додому.

Складових сьогоднішнього мого виступу було набагато більше, аніж зазвичай. До речі, я не вважаю, що дощ і прохолодна погода мали якийсь негативний вплив на мій результат. Якось не Європейський Іграх я виступала під зливою і при цьому всьому показала швидкі секунди. Коли я виходжу на старт, то в полі мого зору є лише доріжка, сто метрів і десять бар’єрів попереду. Зовнішні фактори перестають існувати.

Думаю, що сьогодні далася взнаки втома, як фізична, так і психологічна. Мені дуже шкода, що результат вийшов самим таким. Впевнена, що готова була бігти в Мюнхені навіть швидше 13.20 – свого найкращого результату нинішнього літа. Тепер сподіваюся, що ще вдасться виступити на чемпіонаті України. Намагатимуся до нього утримувати спортивну форму.

Продовжуватимеш підготовку в Фінляндії?

Вже днями організовується автобус в Україну. Дуже хочеться, щоб там знайшлося місце і для мене. Мрію якомога швидше обійняти рідних. Мої батьки залишилися в Сумах. Увесь цей час вони були вдома, переживши кілометрові колони російських танків, бомбардування, обстріли, руйнування й усі інші жахіття цієї війни. Чоловік – в Броварах. Там і готуватимусь до національної першості.