Рівно тиждень тому, 11 грудня, в Італії відбувся чемпіонат Європи з кросу. Чемпіонат, легендою якою є українець Сергій Лебідь, його дев’ятиразовий переможець. У країні, яка впродовж багатьох років була чи не другою рідною для нього, адже він стільки часу проводив там під час тренувань і виступів за клуб.
Цього разу Лебідь очолював українську команду вже як головний тренер з видів витривалості. Через війну не всім атлетам вдалося підготуватися так, як того хотілося б. Місяці без тренувань, вимушені зміни в календарі змагань, емоційний стан, ще й складна та довга дорога, звісно, вплинули на результат. Проте попри складні умови команда все ж виступила в Пьємонті.
«Звісно, війна не могла не вплинути, як і дорога, – говорить Сергій Лебідь. – Через неможливість летіти з України, ми були вимушені їхати в Будапешт наземним транспортом. Досить багато часу витратили на проходження кордону. В результаті, добиралися 22 години.
Так, з огляду ситуацію, в якій зараз і ми, і вся країна, вдалося зробити не все, як хотіли; сезон пішов не за планом. Через зміни, які довелося вносити в календар, у атлетів було мало часу на відпочинок між змаганнями. Тож враховуючи все вище сказане, виступ команди нехай і не був відмінним, але точно можна говорити про те, що він був задовільним.
Збір перед чемпіонатом Європи ми провели в Ужгороді. Там є ліс, де можна було побігати. Також є коло з гірками, де ми тренувалися. Умови для підготовки до таких змагань були досить хороші, й ми використали все, що мали. Але таких підйомів і спусків, які були в Італії, скільки бігав, не пригадаю. Всім спортсменам було важко, не лише нашим. Якщо говорити про українську команду, то, приміром, Катерина Онісімова досить часто бігала кроси, але навіть їй було тут складно.
Ми прагнули, щоб на чемпіонаті Європи виступили атлети й атлетки, які нехай ще не на наступній, але через Олімпіаду мають хороші шанси гідно представляти Україну. Звісно, якщо є можливість, потрібно брати участь у всіх дисциплінах чемпіонату, але в нинішніх реаліях спробували максимально раціонально використати кошти.
Якщо говорити про юніорок, то у Тетяни Когут і Тетяни Чорновол був досить довгий сезон. Чорновол раніше взагалі бігала 400 метрів, потім спробувала сили на 800, минулого року – на 1500. Тож довгі дистанції для неї ще нові. На жаль, повною мірою реалізувати себе цього разу їй не вдалося. Ліпше виступили Когут і Уляна Рачинська, чий потенціал дозволяв розраховувати навіть на вищі місця.
Зазначу, що Когут і Чорновол уже мають нормативи на молодіжний чемпіонат Європи наступного року.
Найвище місце в нашій команді (19-те), як і минулого року, посів Андрій Атаманюк. От тільки якщо минулого року він був п’ятим серед юніорів, то зараз увійшов до двадцятки серед атлетів вікової категорії U23. У нього є всі дані для того, щоб уже через рік-два боротися за медалі. Якщо вони з тренером усе правильно зроблять, то Андрій має стати нашою зірочкою на майбутнє. Ми знайшли йому хорошого менеджера, тож, сподіваюся, його змагальний календар поповниться кількома турнірами.
Цього ж віку у нас є Ілля Кунін. На жаль, він зійшов з дистанції. З одного боку, розумію його, адже траса була дуже важка для всіх, а Ілля до того ж бігав 1500 і 3000 метрів. Цього року спробував п’ятірку. Тож вісім кілометрів на такій трасі було дещо складно долати. Але в нього є всі дані для того, щоб показувати непогані результати з бігу на 5000 метрів. Проте як би не було, а сходити не можна, особливо коли біжиш у команді. Потрібно хоч пішки, але фінішувати. Атлет ще молодий, ми з ним про все поговорили й, думаю, надалі все в його кар’єрі складатиметься ліпше.
Щодо до виступу дорослих спортсменів, то сподівалися на краще, але, з іншого боку, таким результатам є пояснення. Дмитро Сірук у Національній гвардії, цього року він три місяці майже не тренувався, тож пробіг у силу своїх можливостей.
Марина Немченко марафонка, й більш швидкісні дистанції їй дають важче. Чи вплинув на її виступ півмарафон, який вона незадовго до чемпіонату бігла в Польщі? По ідеї, не повинен був. Вона мала час на відновлення.
Якщо говорити про атмосферу на чемпіонаті Європи, то нас дуже тепло зустріли. Я часто виступав і проводив багато часу в Італії, тож багато хто мене тут знає. Але таке ставлення було до всієї команди. Нас всюди підтримували – як на трасі, так і поза нею.
Крім змагань ми також взяли участь у науковій конференції. Вважаю, незалежно від віку й досвіду тренерам потрібно якомога більше спілкуватися з колегами, постійно розвиватися й навчатися. Світ змінюється щодня, у спорті з’являється багато інновацій, і щоб бути успішними, важливо крокувати в ногу з часом і для цього важливо використовувати всі можливості. Однією з них ми й скористалися під час чемпіонату Європи».
Розмовляючи з Сергієм Лебедем, не оминули увагою і Богдану Семьонову – атлетку, яка на попередніх чемпіонатах Європи з кросу була однією з найкращих у складі української команди, проте цього року травми дещо вибили її зі звичного тренувального ритму й на національній першості вона фінішувала другою.
«Богдані цього року дошкуляла травма. Вона змогла виступити на чемпіонаті України, проте стала там другою. Звісно, ми пов’язуємо з нею надії. І з огляду на попередній сезон, втрачений через лікування час, можливо, для неї і краще, що вона не бігла на чемпіонаті Європи. Так вона змогла поїхати на збір у Туреччину й у неї тепер є більше часу для закладання бази на наступний сезон», – зазначив Сергій Лебідь.
