Стрибунку у висоту Ярославу Магучіх і штовхальника ядра Романа Кокошка визнано найкращими легкоатлеткою і легкоатлетом січня в Україні. Нагадаємо, що голосування традиційно відбувається в трьох категоріях – серед уболівальників, експертів (Рада ФЛАУ) й представників ЗМІ.
Ярослава Магучіх почала січень з перемоги на «Меморіалі Олексія Дем’янюка» у Львові з результатом 2.00 метри, який на той момент був найкращим у світі. Після цього учениця Тетяни Степанової виграла міжнародні змагання зі стрибків у Коттбусі (1.98 м).
«Січень був дуже багатим на емоції. Я зустріла його вдома, саме тут готувалася два тижні до відкриття сезону, – розповідає Ярослава Магучіх. – Складно описати словами ті неймовірні відчуття, коли ти знову опиняєшся в рідних стінах, можеш пройти по таких знайомих і близьких тобі вулицях, а головне – обійняти свою сім’ю. Навіть небезпека, в якій українці живуть щодня, не може цього перекреслити.
Першим турніром був наш, український «Меморіал Олексія Дем’янюка», але цього року стрибати було надзвичайно складно. Саме в той день, 14 січня, в Дніпрі ракета влучила в будинок неподалік мого. На щастя, ніхто з моїх рідних не постраждав, проте загинуло дуже багато людей, зокрема, колишній директор СДЮСШОР. Це було невимовно боляче. Звісно, після такого налаштуватися на стрибки було неабияк складно. Перед нами виступали хлопці, й час, який я мала, допоміг зібратися, наскільки це було можливо.
Рада, що подолала у Львові два метри й що в світовому топ-листі сезону майже місяць було зазначене саме українське місто як місце, де був показаний цей результат. Звісно, я прагну стрибати вище й рада, що мені це вдалося саме напередодні оголошення імен найкращих атлетів січня.
Після цього був турнір у Коттбусі. Це було подвійне повернення – моє до міжнародних змагань і самого старту в легкоатлетичний календар, адже через пандемію він не проводився впродовж двох останніх років. Мені подобається там виступати, змагання динамічні, паралельно відбуваються стрибки у висоту серед жінок і стрибки з жердиною серед чоловіків. Приємно, що я перемогла. Як і те, що спроби на 2.03 метри були дуже близькими до успіху».
Роман Кокошко, який тренується у Володимира Зінченка в Португалії, саме в цій країні й розпочав сезон. Після трьох поспіль перемог, включно з результатом 20.91 м, він виступив на міжнародному турнірі в Іспанії, де виграв з результатом 21.00 м.
«Рішення виступати взимку прийшло саме собою. В останні роки я мало змагався в приміщенні й робив це не завжди вдало. Коли штовхав зі скачка, змагався частіше, але вже чотири роки, як змінив техніку й штовхаю з повороту. Мені потрібен був час, щоб звикнути до неї, напрацювати різні моменти й елементарно набратися досвіду, – говорить Роман Кокошко. – Після відпочинку ми саме поверталися до тренувань, змагань і на зиму я, з новою технікою, ще не встигав вийти на ті показники, до яких ми з тренером прагнули. Але поступово набирав форму й влітку вже демонстрував вищі результати.
Зараз досвіду більше. Я навіть хотів почати сезон одразу з 21 метра. Це були місцеві змагання в Португалії, і моя форма дозволяла їхати на них з такими амбіціями, проте трішки не вистачило. А було б гарно мати в статистиці бажані цифри вже на першому старті року. Тоді я думав, чому не сім спроб, адже відчував, що ось-ось – і це мені вдасться.
На турнірі в Сабаделлі зібралася непогана компанія. Думав, що моїми основними суперниками будуть титулований Томаш Гаратик і Карлос Тобаліна, але останньому не вдалося ввійти до першої трійки. Гаратик, схоже, мав проблеми з правою кистю, але став другим. При цьому піймав на собі кілька разів його погляд. Ти розумієш, коли атлет на тебе дивиться, але не сприймає як суперника. Тут було інакше. Він бачив, як я на розминці з місця штовхав на 18 метрів, і вже тоді зрозумів, що я готовий до високих результатів.
Я був настільки щасливим, коли штовхнув на 21 метр! У приміщенні! Це фантастика! Влітку я уже мав такий результат, а тепер зміг показати його й у манежі.
Моїм завданням на січень було добре почати зимовий сезон. На літо ми додамо більше вправ, які мають вивести нас на вищі результати. Показувати їх просто необхідно, якщо хочеш виступати на серйозному рівні. Тим більше нормативи що на чемпіонат світу, що на чемпіонат Європи зараз просто скажені, тому ми й вибору особливо не маємо, крім як штовхати далеко.
На шляху до чемпіонату Європи в приміщенні в мене ще клубні змагання в Помбалі й турнір у Белграді. Щодо перших, то оскільки я не португалець, маю право там виконати лише три спроби й чи вдасться отримати дозвіл на виконання шести, поки невідомо. Але я так собі вирішив: якщо буде три – це буде імітація кваліфікації на чемпіонаті в Стамбулі; якщо ж дозволять шість, тоді імітація фіналу, до якого, дай Боже, я потраплю. Залишається лиш питання, чи буде взагалі чемпіонат Європи в приміщенні. Знаю, що організатори продовжують підготовку. Але ми всі розуміємо, яка трагедія сталася в Туреччині, тож маємо бути готові до будь-якого розвитку подій і з розумінням поставитися до будь-якого рішення».
