«Нервували разом з нами?» – було першим, що сказала Катерина Табашник, зайшовши до мікст-зони. «Не те слово!» – відповіла їй. «І не лише я», – подумала навздогін, пригадавши повідомлення колег і знайомих під час змагань і уявивши всіх уболівальників під час кваліфікації зі стрибків у висоту на чемпіонаті Європи в приміщенні, який 2 березня почався в Стамбулі. Проте яким би не було хвилювання, паралельно з ним щосекунди була й упевненість у тому, що всім трьом нашим дівчатам – Катерині Табашник, Юлії Левченко і Ярославі Магучіх – обов’язково вдасться вийти до фіналу.
Увага до українок звідусіль знову була шаленою – як до кваліфікації, так і після. Вони підкорювали серця всіх навколо своїми стрибками, підтримкою одна одної і, звісно, красою. «Поглянь, яка Ярослава гарна!» – говорив один з колег іншому. «Ой, а Юлія! Теж неймовірна! І Катерина!! Схоже, найкрасивіші атлетки чемпіонату зібралися в одній команді».
Стрибками українки не обмежилися й, прийшовши на інтерв’ю, осяяли своєю сонячністю і щирістю всю мікст-зону.
– Ярославо, занизько почала?
– Напевно, дівчата сказали мені те ж (посміхається). Але коли вдруге помилилася на 1.87, уже занервувала. Приїхати на чемпіонат Європи й не подолати таку висоту було б занадто. Я припустилася помилок у розбігу, на дузі, яких мала б уже уникати.
«Ти що робиш, дівчинко моя!» – говорила моя тренерка, Тетяна Степанова. Зрештою, вирішили переносити спробу, яка залишалася, на наступну висоту. Дуже рада, що подолала 1.91. І, сподіваюся, у фіналі таких помилок у мене вже не буде.
Саме 1.91 став тим результатом, який забезпечив висотницям вихід до фіналу. Серед них і Юлія Левченко, яка стала єдиною, хто цього вечора виконала всі свої спроби чисто. Але якщо зовні могло здатися, що учениця Ірини Пустовойт була спокійною, то про ті емоції, які вирували всередині, можна лише здогадуватися.
«У мене сезон взагалі був складним. Але кваліфікація – це завжди нервування й відповідальність. Хоча наші дівчата завжди показують високі результати на європейському рівні й ми майже завжди йдемо до кваліфікаційної висоти.
У нас індивідуальний вид спорту, але ми все одно хвилюємося одна за одну й для нас важливо, що ми вийшли до фіналу втрьох. Ми відчуваємо себе командою. Це круто, коли ти в секторі не один, коли є також інші й ти бажаєш їм, щоб усе склалося», – сказала Юлія Левченко після змагань.
Але чи не найбільше нервів витратила Катерина Табашник, адже її пригоди почалися ще до чемпіонату, коли рейс скасовували кілька разів. На щастя, з енної спроби учениця Геннадія Зуєва все ж долетіла до Стамбула.
Готовність Табашник до сезону була помітна ще на турнірі в Банській Бистриці. На чемпіонаті України навіть попри хворобу вона зуміла відібратися до команди, показавши при цьому найкращий результат сезону. Проте востаннє Катя виходила на старт змагань такого рівня ще в 2019 році й настільки довга пауза, звісно, не пройшла непомітно. Перш за все, в психологічному плані.
– Кваліфікація була дуже нервовою. Давно не виступала на офіційних змаганнях за країну й, певно, це додало стресу й зіграло роль на початкових висотах, коли припустилася помилки, – говорить Катерина Табашник. – Розуміла, що тренер на трибунах, і була впевнена, що все буде добре, але все ж трішки не дотисла.
Розуміння того, що тренер на трибунах і через це усе буде добре, це чудово. Але ви пам’ятали в той момент про те, наскільки чудово ви готові до сезону?
Бути класно готовим – це одне, а вийти в сектор і показати максимум – зовсім інше. І зараз якраз і потрібно показувати своє налаштування на боротьбу, підготовку. Власне, все, над чим ми й працювали.
В секторі ви всі троє були разом і здавалося, як ніколи раділи одна за одну?
Ми дуже підтримували одна одну. «Так, зберися!» – сказала певно кожна з нас кожній. І коли нам усім трьом вдалося подолати кваліфікацію, ми вже почали обійматися, адже щастю не було межі. Але це лише початок нашого шляху на чемпіонаті Європи в Стамбулі.
У вас дійсно була тривала пауза в змаганнях саме такого рівня. Що ви відчуваєте зараз?
Відверто кажучи, це той випадок, коли дійсно не можу описати свої відчуття. Навколо відбувається дуже багато подій. І війна… Я знову почитала сьогодні новини, засмутилася, це дуже боляче й неможливо це не проживати все це. І це той фактор, який також певною мірою вплинув на сьогоднішній виступ і настрій.
Але водночас розуміння того, що у нас війна, лиш мотивує виходити й боротися. Й усім показати, що Україна – понад усе.
