Попри те, що в Будапешті відбувається не командний чемпіонат світу з легкої атлетики, після фінішу зі спортивної ходьби на 20 км могло здатися протилежне, настільки українки підтримували одна одну, раділи успіхам і підбадьорювали, якщо не все склалося ідеально.
Найшвидшою серед українок цього дня була Олена Собчук. Тримаючись серед лідерів упродовж усієї дистанції, вона дісталася фінішу десятою, виконавши олімпійський норматив (1:28:50 год).
«Дуже задоволена тим, що виконала норматив і нарешті покращила особистий рекорд, адже впродовж двох років показувала стабільний результат, але ніяк не могла зрушити з місця. Тому щаслива, хоча планувала йти ще швидше, – говорить Олена Собчук після фінішу. – Дякую Богові, тренерові й Дімі, моєму чоловікові.
Чому не вдавалося зробити цього трішки раніше? Багато подій вплинуло: перенесення Олімпійських ігор, війна, підготовка під час війни. Та й у спорті трапляється різне, але якщо чогось по-справжньому прагнеш, потрібно завжди працювати й не опускати рук.
Цього разу докладала ще більше зусиль до тренувань, ніж під час минулих підготовчих періодів. При цьому ми з тренером, Миколо Калиткою, намагалися найбільше сил залишити саме на цей старт. До тих, які були раніше, також готувалися, але якщо щось йшло не так, берегла сили. А зараз уже викладалася по-справжньому.
Плюс тут швидкісна траса, хоча коли ми її лише побачили, думали, що буде складно через невеличкий підйом і килим. Але сьогодні було сухо й нічого не заважало. Принаймні мені».
Ще однією героїнею не лише цього дня, а й усього сезону по праву можна назвати Ганну Шевчук. Ще минулого року її переслідували травми, й з початком 2023-го ситуація не поліпшилася.
«Останні роки зі мною коїться якийсь жах, – зі сльозами на очах говорить Ганна Шевчук. – Починаючи з 1 січня, у мене щомісяця якісь травми. Певно, лише в червні почала нормально тренуватися.
З огляду на все це й на початок олімпійського відбору, думаю, показала досить непоганий результат. Хоча сьогодні було важко йти. З перших метрів відчувала важкість у ногах. Вони були ніби порожні, але при цьому здоров’я вагон. Я навіть не можу сказати, що аж надто стомилася. Можливо, потрібно було одразу йти в сильнішій групі, тоді було б легше тримати темп. А так почали дещо повільно й складно було надолужити. Але все одно задоволена. Це мій найкращий результат у сезоні, тому працюватимемо далі».
«Насправді, Аня для мене героїня цього сезону, – говорить Людмила Оляновська, з якою Шевчук зараз тренується в групі Анатолія Соломіна. – Я б на її місці вже відступила, але вона попри всі травми продовжує ходити.
Позаду, де ахілл кріпиться до п’яти, у неї була вже настільки травмована нога, що утворився кістковий мозоль. І так вона ходила сотні кілометрів, готуючись до командного чемпіонату Європи, щоб допомогти нам. Якщо зараз у неї надрізані кросівки, то в Подєбрадах вони були позаду повністю розрізані, бо інакше йти було неможливо. І в той час, коли люди тейпували ноги через травми, вона з цими травмами йшла, тейпуючи кросівки, щоб принести необхідні очки й допомогти виграти командну медаль. Тобто ми йшли в спортивному взутті, а вона, можна сказати, в тапочках. Це страшно, повірте! І без Ані на сьогоднішній день не було б ані тієї команди, ані срібла командного чемпіонату Європи. Без неї ми б там були ніким».
У Будапешті Шевчук стала 19-ю (1:31:44 год). Оляновська фінішувала 11-ю (1:29:36 год), проте своїм виступом залишилася незадоволеною. Хоча мова йшла навіть не стільки про невдоволення результатом, скільки про нерозуміння ситуації: «Не можу сказати, чи сьогодні була моя ходьба, оскільки не бачила себе збоку. Але з огляду на те, що мені підказували по дистанції і тренер, і колеги по команді, можу припустити, що так і було.
Минулого року на чемпіонаті Європи отримувала задоволення від того, що йду. Був такий кураж! А сьогодні кайфу від змагань не отримала. Всю дистанцію протерпіла й пропахала.
Не розумію, що відбувається. Тренуюся слабше, роблю перерви, реабілітацію, можу кілька тижнів не ходити – й з посмішкою долаю дистанцію на чемпіонаті України за 1:30:07. Взагалі не страждаючи! Й потім так добре попрацювати в горах, провести чудовий збір у Банській Бистриці й іти лише на 25 секунд швидше… Це взагалі не результат.
Завданням-мінімум на чемпіонат світу було виконання олімпійського нормативу. Але постійно щось не складається. І тут була до нього близькою, але цей час ще не той, який потрібний…»
Ольга Ніколаєнко, ФЛАУ