Анна Рижикова неодноразово говорила про те, що Олімпійські ігри в Парижі цілком імовірно стануть останніми в її кар’єрі. Попри всі перешкоди вона робила все можливе й, здавалося, інколи неможливе для того, щоб досягти омріяного результату. Паралельно вона намагалася допомогти подругам по команді в організації зборів. Та й підтримку від Анни відзначала ледь не кожна з них. Але її шлях на Іграх-2024, на жаль, зупинився у півфіналі з бігу на 400 метрів з бар’єрами.
– Стан був хороший і дуже хотіла показати гарний і гідний результат, проте, певно, якраз через це надто сильне бажання, мені це й не дуже вдалося, – говорить Анна Рижикова. – Щоб добратися у фінал по часу, потрібно було бігти швидше свого Season Best, але не вдалося досягти своєї цілі.
Я поки сама не зрозуміла, чому так. Важко знайти пояснення, та й виправдовуватися я не хочу. Не було такого, щоб я помилилися чи чогось не зробила. Але затисла себе своїм же бажанням.
Зараз я ще більше, ніж будь-коли, хочу представити нашу країну на найвищому рівні. Розумію, що крім того, що я спортсменка, я ще й амбасадорка своєї країни. Ми дали безліч інтерв’ю топовим світовим медіа, розповідаючи про Україну. І вдячна ЗСУ та Міністерству оборони за те, що дають можливість спортсменам готуватись та гідно представляти Україну на Олімпійських іграх.
Але результати цього року високі, дівчата молодці. На бар’єрах збирається нове покоління й конкуренція стає дуже сильною.
Зрештою, втішний раунд: він пішов на користь чи цей додатковий біг, навпаки, нашкодив?
Немає відчуття стомленості після нього. Десь почувалася навіть краще й упевненіше, була розбігана. Не скажу, що він зіграв якусь роль. Я б пройшла і по старій системі, й по новій теж пройшла.
Є дівчата (наприклад, Джанна Вудрафф), яка за старою системою пройшла б одразу, а те, що довелося бігти другий раз, зіграло проти неї і вона поза півфіналом. Тож тут все індивідуально, у кого як склалися зірки в той день.
Змінилася також система виходу до фіналу. Раніше були лише переможниці півфіналів і далі за часом. А зараз зробили дві перших і дві за часом. Вважаю це на плюс, тому що не можна завжди рівномірно розподілити всі забіги й шанс дійти за часом дуже хороший.
Продовжувати сезон далі плануєте?
Ще не відомо. Дуже хочеться додому, заховатися й забути про все, але подивимося. Поки я дала собі слово не плакати, бо раніше багато моїх стартів закінчувалися сльозами. Я максималістка по життю, до того ж відчуваю свою відповідальність, тому десь трішки не вдалося, повільніше пробігла, трішки не вистачило для виходу в наступне коло – і вже дуже засмучена.
Ви в багатьох інтерв’ю говорили про те, що чемпіонат Європи в Римі й Олімпійські ігри в Парижі, найімовірніше, будуть останніми у вашій кар’єрі. Але наступного року чемпіонат світу, й щодо нього таких заяв не було…
Тому що й питань таких не було. (сміється) Насправді, не буду поки що робити гучних оголошень. В країні й не лише настільки складна ситуація, що планувати своє майбутнє на декілька місяців наперед неможливо. Я вже «мала закінчувати» й після Ріо, в яке я так і не з’їздила, й після Токіо. Тому будемо дивитися, як складеться далі.
Проте за той час, що ви «так і не закінчили», відбулося багато позитивних змін не лише на доріжці. Особисто ви багато в чому згуртували ту ж команду 4х400 метрів. А що ще могли б відзначити бодай за останній рік?
У федерації зараз зібралася команда, яка хоче розвивати легку атлетику. Мені подобаються ті зміни, які зараз у ФЛАУ. Але починається дуже складний шлях. Якщо ми зараз не зробимо крок у підтримку нинішнього керівництва й тієї ідеї, яку вони хочуть розвивати й втілювати, то ми ніколи не збережемо легку атлетику в нашій країні.
В країні війна, складні часи й немає великої кількості людей, які будуть вкладати свою душу безкорисливо, нічого не вимагаючи натомість. Ми бачили, який крутий був цього року чемпіонат України. Він був таким, яким має бути. Щоб коли ти приїжджаєш на нього, ти мав пишатися цим; щоб ти знав, що те, куди ти їдеш, варте того й це не просто якісь рядові змагання, на які кожен може потрапити. Це дійсно подія, й ти стаєш на ній зіркою і лідером своєї країни.
Так, у нас не дуже високі результати, але чи безпосередньо керівництво з цим має щось робити? Вони дають шанс, мотивацію, можливості. У нас мало людей, які приходять у спорт. Ми потребуємо підтримки інших, щоб вони прививали любов до спорту своїм дітям, внукам, рідним. Ми, атлети, займаємося цим.
Я вже говорила про те, що отримала мільйон повідомлень від людей, з якими десь перетиналася по життю, навіть випадково. Вони дивляться Олімпійські ігри, цікавляться спортом. І так ми розширюємо цей вплив. Можливо, вони відведуть своїх дітей у легку атлетику, адже ми показуємо, яке у нас круте життя, що ми можемо робити; що спорт дає безліч можливостей і успіху досягає той, хто розвивається і в спорті, і в житті.
В країні війна, й зараз, як ніколи, ми дійсно маємо всі об’єднатися і кожен має вкладати душу в те, що він робить. Так само в легкій атлетиці: я хочу, щоб ми використали й не втратили цей шанс, щоб ми підтримували нашу президентку Ольгу Саладуху й наших керівників. Вони можуть теж десь помилятися, але не помиляється лише той, хто нічого не робить.
