Перший день чемпіонату світу з легкої атлетики закінчився справжньою драмою, апогей якої припав на фініш дистанції 800 м у жіночому п’ятиборстві
Перший день чемпіонату світу з легкої атлетики закінчився справжньою драмою, апогей якої припав на фініш дистанції
Бельгійка Тіа Еллєбоу з результатом 4867 стала лідером світового сезону та додала до своєї багатої спортивної скарбнички ще й титул чемпіонки світу з легкоатлетичного п’ятиборства в закритих приміщеннях . Британка Келлі Сазертон поступилася бельгійській примі лише 15-ма пунктами. Росіянка Анна Богданова залишилася з бронзовою нагородою – 4753. Падіння Людмили Блонської відкинули тепер вже екс-чемпіонку світу на восьму позицію – 4474 очки. Проте найбільше у цій ситуації схвилював не результат броварчанки, а її стан. Коли багатоборки вже закінчували традиційне коло пошани, Блонська ще навіть не могла звестися на ноги. «Пульс і тиск на межі критичного» – констатували лікарі чемпіонату і відправили Людмилу до медичної частини змагань з діагнозом: перенавантаження та виснаження організму. Доки крапельницями і уколами самовіддану українську багатоборку приводили до тями, нам вдалося отримати коментар головного тренера збірної України з легкоатлетичних багатоборств Михайла Медведя.
– Михайле, хто обирав для Людмили таку тактику бігу? Відіграти на останньому виді очки у своїх найголовніших суперниць Людмила вже не могла, рівно як і піднятися вище своєї шостої позиції…
Скажу більше. Перед останнім видом програми Людмилу через її самочуття лікар мав зняти зі змагань. Але вона прийняла рішення дійти до кінця. Відверто кажучи, я сам ще не можу пояснити цей крок Блонської. По-перше, вона навіть не розминалася перед останнім видом. Одне з двох. Чи у неї вже зовсім не було на це сил, чи це був тактичний крок, мовляв, нехай суперниці думають, що я не стартуватиму, а я все ж таки вийду на доріжку і приголомшу їх своєю появою. Поки що з точки зору тренера я не можу пояснити вчинок Людмили. Дай Бог, нормалізується стан Блонської – і вона зможе аргументувати свій вчинок більш переконливо.
Наталка Добринська з’явилася ж у мікс-зоні усміхненою й жвавою, ніби й не було за плечима п’яти видів протягом одного змагального дня.
– Наталю, які найперші враження після боротьби?
Це був найцікавіший зимовий чемпіонат, в якому мені доводилося брати участь. І нехай сьогоднішній старт не відзначився занадто високими результатами, боротьба була цікавою і запеклою до останнього метра останнього виду п’ятиборства. Просто підібралася компанія дівчат, котрі мали впродовж сезону досить рівні результати. Такою ж рівною вийшла і боротьба.
– Непорозуміння одразу на старті першого виду шістесятиметрівки з бар’єрами не вибили вас з рівноваги?
Трохи було… В усякому разі, якщо подивитися на стартову реакцію дівчат у нашому забігу, то у всіх вона гірша за 0,250 тисячних. Так, мабуть, діти стартують на уроках фізкультури.
– Настрій після першого виду позначився на наступних видах, в усякому разі у тебе особисто?
Ми вже звикли не звертати увагу на події в попередніх секторах. Перейматися попередніми невдачами – рівносильно провалу. Тим паче, коли своїх проблем вистачає. Приміром, мене на висоті більше турбувала стара травма ступні. Саме вона і не дозволила піднятися мені хоча б трохи повище. Власне, особисто для мене стрибки у висоту стали головним каменем спотикання на старті у Валенсії. 1м75см – для мне це не результат. Взяти хоча б 1.78, а ще ліпше 1.81, – й вже сміливо можна було б боротися бодай за бронзову нагороду.
– Проте, ти своє взяла в секторі для штовхання ядра. Особистий рекорд, та ще й з яким результатом! 17м18см! Дивись, невдовзі зможеш виходити в сектор зі штовхальницями…
А чому б і ні? (сміється…) Багатоборки часто практикують поєднання видів. Хтось додатково стрибає у довжину, хтось у висоту, а я буду штовхати ядро. Але, якщо серйозно, то цієї зими я приділяла багато уваги техніці штовхання. Це абсолютно нормальна ситуація – підтягувати найкращі та найсильніші свої види. На ядрі я можу відігрувати чимало очок у своїх найголовніших суперниць. У багатоборстві так завжди: на одному із видів – повний спад, на іншому – шалений підйом. Все йде ніби хвилями: на одну із них піднімаєшся, а під іншу пірнаєш…
– Перед останнім видом ти, як ніхто, добре знала, що від «бронзи» тебе відділяло лише 11 очок. Реально було їх відіграти? Ти розробляла якусь тактику на 800 метрів?
Про тактику я не думала, але відіграти 11 пунктів і, справді, було реально. Але ми чомусь не враховуємо те, що Анна Богданова, як ви розумієте, віддавати ці 11 очок також не збиралася. Я зробила все можливе, побивши особистий рекорд на вісімсотметрівці майже на 3 секунди. Звісно, прикро, що до третьої сходинки не дотягнула, але з іншого боку – перемогла Аустріу Скуйте, котрій минулого року програла лише 1 очко не зимовому чемпіонаті Європи.
– У вас було чимало неприємних організаційних моментів, як то відсутність обіду в кімнаті перепочинку…
Для когось, можливо, це і справді була патова ситуація, але не для мене. Мені навіть корисно поваритися у такій каші. Що зробиш, якщо я маю таку статуру. Мені особистих «запасів» вистачить на кілька багатоборств поспіль (сміється).
– Втомилася?
Вже за кілька хвилин після закінчення змагань виникли відчуття, ніби й нічого не робила, ніби й не було денного марафону. Можливо, нереалізованість – це моя головна проблема. А з іншого боку ця проблема досить оптимістична і красномовно вказує на мій нерозкритий потенціал…
З Людмилою Блонською вдалося поспілкуватися лише наступного дня.
– Людмило, насамперед, про самопочуття. Ти вчора серйозно налякала нас усіх втратою свідомості після закінчення змагань.
Я так почувалася ще до початку старту. Після кожного виду було все складніше і складніше… А ближче до закінчення змагань, – й зовсім зле. На розминці перед дистанцією 800 метрів у мене почалася нудота і я різко втратила свідомість. Лікарі привели мене до тями, але на розминку часу вже зовсім не було.
– Чому ж ти не відмовилася від старту? Навіщо було випробовувати долю на такій складній дистанції?
У мене виникали такі думки, але всі навколо тільки й говорили: «Людо, ти – боєць, ти можеш». Лише мій менеджер Людмила Оліяр, вмовляла мене відмовитися від останнього виду, мовляв, та Бог з ним, – здоров’я важливіше! І все ж таки я, ніби задурманена, прийняла рішення «БІГТИ!». А найдивніше, що перші 600 метрів мені далися неймовірно легко. Але за сімдесят метрів до фінішу почали відбуватися якісь дивацтва. Ноги стали не просто «ватні», а вони взагалі перестали рухатися. Я спробувала подати тіло вперед, аби фінішувати на інерції, і просто звалилася на доріжку. Найважче було встати та спробувати перетнути фінішну лінію бодай пішки. Кожен крок для мене тривав майже вічність.
– Скільки знадобилося часу, аби привести тебе до тями?
Перші півгодини я не могла не те що рухатися, а й навіть розмовляти. Уколи, крапельниці, компреси… Тиск заскалив за 150, цукор піднявся, температура тіла 35… Відверто кажучи, навіть зараз почуваюся паршиво. Ніч майже не спала, а сьогодні все тіло ломить і страшенно болить, ніби під час сильного вірусу грипу.
– Ти дуже розчарована своїм виступом у Валенсії?
Зважаючи на стан, в якому я виходила на старт, то все обійшлося ще малою кров’ю. Десь під час останньої підготовки ми помилилися. Можливо, після багатоборства в Естонії мені не потрібно було стартувати на чемпіонаті України. Втім, промахи шукатимемо після повернення додому. Зараз головне – якомога швидше відновитися…
Людмила Якушева з Валенсії
