Максим Мазурик: Для мене в Салоніках буде справжній фінал

10

13 вересня в секторі для стрибків з жердиною серед чоловіків на Всесвітньому легкоатлетичному фіналі (ВАФ) в Салоніках стартуватиме Максим Мазурик, котрий три тижні тому на чемпіонаті світу в Берліні, взявши висоту 5м75см, посів четверте місце. З яким настроєм і в якій спортивній формі підійшов донецький стрибун до свого останнього старту сезону, Максим розповів у своєму інтерв’ю прес-аташе ФЛАУ.

13 вересня в секторі для стрибків з жердиною серед чоловіків на Всесвітньому легкоатлетичному фіналі (ВАФ) в Салоніках стартуватиме Максим Мазурик, котрий три тижні тому на чемпіонаті світу в Берліні, взявши висоту 5м75см, посів четверте місце. З яким настроєм і в якій спортивній формі підійшов донецький стрибун до свого останнього старту сезону, Максим розповів у своєму інтерв’ю прес-аташе ФЛАУ.

 

Максиме, після четвертого місця на чемпіонаті світу довго приходив до тями? Адже ти ще ніколи в житті не був так близько до нагороди головного старту сезону в дорослому спорті.

 

Знаєте, за вже дня за два я змирився з тим, що сталося. Але й зараз, згадуючи старт у Берліні, мені стає прикро, що я так  і не зміг вчасно і правильно зреагувати на ситуацію, що склалася. Як кажуть, аби дали другу спробу, то виправив би всі помилки, і результат був би зовсім іншим.

 

А два перші дні одразу після старту які почуття вирували в душі?

 

Відчуття пустоти, розчарування і незавершеної справи… Насправді, в Берліні у мене була прекрасна фізична форма, – неозброєним оком було помітно, що стрибати я мусив набагато вище… Я був невдоволений тільки сам собою, адже зібратися і реалізуватися на всі сто відсотків мені не вдалося, хоча все було в моїх руках. 

 

Як довго відпочивав після чемпіонату світу?

 

Часу на відпочинок майже не було, адже за тиждень після чемпіонату світу я вже стартував на етапах Гран-Прі. Тому, прилетівши додому, наступного дня був на стадіоні. Звісно, що перші тренування виконував не в повну силу. І не тому, що відчував якусь фізичну втому після чемпіонату світу. Просто, після головного старту сезону втягнутися в тренувальний процес також нелегко. Але сезон все ж таки триває…

 

Можна сказати, що до Всесвітнього легкоатлетичного фіналу ти все ж таки готувався чи бодай робив спеціальну підводку?

 

У цій ситуації підготовка, як така, ролі не грає. Адже за три тижні складно по-новому підготуватися до старту, – часу обмаль. Тому в моїй ситуації головним завданням було підтримати на рівні ту спортивну форму, яку я набрав перед чемпіонатом світу.

 

Чи можеш зараз сказати за особистими відчуттями, наскільки тобі вдалося цю форму зберегти?

 

Складно сказати, – все покаже старт у Салоніках. Звісно, перед Берліном я почувався значно краще. На те він і чемпіонат світу, аби до нього не просто підійти, а підлетіти, немов на крилах. Великого спаду спортивної форми я не відчуваю, але все ж таки, пік її вже минув.

 

Твій стрибок на 5м51см в італійському Рієті є показником твоєї сьогоднішньої спортивної форми?

 

Знаєте, нещодавно я читав статтю в газеті «Команда», в якій журналіст подивився на результати мого нинішнього сезону і зробив простий висновок, мовляв, нашим атлетам, і мені в тому числі, не вистачає стабільності, – на одному старті вони стрибають 5.40, а на іншому вже 5.80. Але ця людина навіть не намагалася поцікавитися, в яких погодних умовах нам доводилось виступати на тому чи іншому старті. В Рієті, приміром, був страшенний і дуже незручний для жердинників вітер, де із восьми учасників в секторі троє не взяли початкову висоту. На змаганнях братів Знаменських в Москві нам довелося стрибати під зливою і при температурі +15 градусів, і це в середині літа. Там взагалі вісім із десяти атлетів «забаранили». Тому перш ніж робити подібні висновки, журналіст мусить бодай чимось поцікавитися і дізнатися причини того чи іншого результату. Тому в стрибках з жердиною інколи місце, яке займаєш на змаганнях, є більш красномовним показником, аніж результат, бо всі змагаються в однакових умовах…

 

В Салоніках також всі будуть в рівних умовах, ось тільки добиралися сюди всі по-різному…

 

О, так! Це для мене окрема історія. У жердинників завжди дорога непроста… Звісно, до Салоніків дістатися непроблематично, але тільки за умови, що летітимеш ти без жердин. Людині, котра підбирала мені маршрут, довелося зовсім несолодко. Адже жердини маленькими літаками не перевозять, а, приміром з Афін до Салоніків великі лайнери не літають. Довелося, брати квиток через Прагу, в аеропорту якої я просидів вчора сім годин. То ж я в три години дня вилетів із Борисполя, а в Салоніки прилетів лише о третій годині ночі. Нас навіть одразу не повезли до офіційного готелю, залишивши ночувати в якомусь невеличкому готельчику неподалік аеропорту. Тому, ледь діставшись своєї кімнати і перехопивши щось їстівного після такого переїзду, я просто відсипався і відпочивав.

 

Бодай з кимось із суперників уже встиг поспілкуватися?

 

Так, кількома словами перекинувся з американцями, трохи поспілкувався з Віктором Чистяковим із Росії…

 

Які між жердинниками стосунки поза сектором?

 

А у нас в секторі все дружньо і без ворожнечі. Дисципліна у нас технічно складна, нюансів – хоч відбавляй, а на змагання ми вряди-годи їздимо без тренерів. Тому обов’язково допомагаємо ожин одному і в розминці, й під час самих змагань. Якщо просиш когось підказати напрямок чи силу вітру або ж подивитися місце відштовхування – ніхто ніколи не відмовляє. Інша справа, що особисто я спілкуюся більше і частіше зі стрибунами з колишнього СНД. І не тому, що між нами тепліші стосунки, просто нема мовного бар’єру. Я б залюбки більше спілкувався з тими ж американцями, – цікаві й веселі хлопці, висококласні атлети, – але рівень моєї англійської не дозволяє вільно спілкуватися з ними…  

 

Минулого року ти дебютував на Всесвітньому легкоатлетичному фіналі, ледь потрапивши до першої вісімки в рейтингу. А нинішнього року здобув путівку в Салоніки з четвертою сумою набраних очок. Ви планували так цей сезон, аби мати можливість стартувати на ВАФ?

 

В усякому разі ми на це розраховували. Дякувати менеджерові, Людмилі Оліяр, котра підбирала для мене старти не будь-які, а потрібні мені і за часом, і за рівнем суперників, і за статусом. Адже важливо поїхати не будь-куди і будь-що, а важливо виступити в потрібному місці і в потрібний час. Змагання повинні гармонійно вписуватися в графік підготовки. Нинішнього сезону нам це вдалося. Єдине, що не вдалося реалізувати, це потрапити на змагання Супер Грін-Прі в Лондон і на ще один англійський старт в Гетсхеді. В Британському посольстві мені відмовили у візі. Хоча, відверто, ці старти були б зовсім не зайвими у моєму змагальному графіку, тим паче, що там завжди збирається дуже сильна компанія жердинників, з якими дуже цікаво змагатися.

 

Наскільки важливий для тебе Всесвітній легкоатлетичний фінал і до яких змагань ти міг би прирівняти цей старт?

 

Я читав інтерв’ю Саші П’ятниці на нашому сайті й цілком з ним погоджуюсь, – це міні-чемпіонат світу, а вірніше, фінальна його частина. Тут завжди збирається компанія найсильніших атлетів. Звісно, виключення бувають, але це одиниці. Можливо, хтось травмувався на чемпіонаті світу, хтось вирішив закінчити сезон раніше… Всяк буває. Але це радше виключення із правил.

 

Яке ти завдання ставиш сам перед собою на старт в Салоніках?

 

Хочеться закріпитися в п’ятірці найсильніших і довести, що моє четверте місце на чемпіонаті світу в Берліні не було випадковим.

 

На нинішній Всесвітній легкоатлетичний фінал потрапили лише двоє українців. Далі їздити по етапах Гран-Прі буде ще складніше, оскільки кожен старт потрібно буде узгоджувати зі старшим чи головним тренером…

 

Це звучить трохи дивно. Адже атлет тренується для того, щоб змагатися. Старти Гран-Прі – це змагання, де кожен з нас набирається змагального досвіду. Мені далеко за прикладом ходити не потрібно. Я сам собі приклад. Мої результати почали зростати тільки тоді, коли у мене з’явилася можливість виступати на таких змаганнях. Ми тренуємося не заради тренувань, а заради того, щоб показувати на змаганнях результати своєї праці. Без закордонних стартів атлет просто може задихнутися. Порахуйте, приміром, скільки разів за сезон спортсмен середнього рівня може стартувати в Україні?  Два? Три рази? Цього катастрофічно мало, аби набирати спортивну форму і змагальний досвід. Тому і не дивно, що приїжджаючи на змагання найвищого рівня, наші атлети можуть розгубитися на доріжці чи в секторі, немов початківці. Звісно, більшою мірою це стосується молодих атлетів, тому що досвідчені спортсмени вже мають роками накатані програми своєї підготовки, вони знають коли і на яких змаганнях їм варто стартувати, аби вийти на пік спортивної форми в потрібний момент.  

 

Змаганнями в Салоніках ти закінчиш сезон 2009 року?

 

На жаль… Насправді, хотілося б ще зробити кілька стартів, але чоловічих стрибків з жердиною в програмах міжнародних стартів вже практично немає. Тому для мене це буде справжній фінал в прямому і переносному сенсі, на якому хотілося б поставити масну і впевнену крапку спортивного 2009 року.

 

Прес-аташе.