Наталя Лупу – срібна призерка чемпіонату світу

62

Третю нагороду до скарбнички збірної України на чемпіонаті світу з легкої атлетики у закритих приміщеннях, що відбувається у Стамбулі, поклала Наталя Лупу.  У фіналі бігу на 800 метрів серед жінок буковинка фінішувала другою з особистим рекордом 1:59.67сек. Поступилася українка лише Олімпійській чемпіонці Пекіна кенійці Памелі Джелімо, котра показала на фініші найкращий результат сезону в світі – 1:58.83сек.

Нагадаємо, що у попередньому забігові Наталя також встановила особистий рекорд, і добралася до фіналу шостою, тобто останньою за часом. Тоді у мікст-зоні Лупу не на мікрофон благала: “Господи, дай мені шанс пройти у фінал, тоді я їх усіх порву”. Сьогодні ж дорогою на стадіон на моє питання, чи готова Наталя до цілковитого розриву суперниць, дівчина лише мило посміхнулася…

“В той момент я подумала, цікаво, що я вам відповідатиму на це після фінішу (сміється)… Тепер вже й слів зайвих не потрібно. Все, що могла, я сказала на доріжці.

Мабуть, ти й сама не сподівалася на такий високий результат…
Я поки що взагалі не розумію, що відбулося. Просто переживаю невеличкий шок. Такого повороту подій я вже точно не очікувала. Зрозуміло, коли виходиш на фінал, то налаштовуєшся на спрвжню жорстку боротьбу, але ж потрібно бути реалістом і час від часу дивитися правді у вічі. Суперниці у мене були дуже сильні, та й за рівнем моєї спортивної форми ми могли розраховувати хіба що на результат рівня двох хвилин. А тут і час швидкий вийшов, та ще й срібна нагорода! Напередодні увечері я розмовляла зі своїм тренером. Він мені сказав, мовляв, що за його підрахунками я можу розраховувати на третє-четверте місце. Десь глибоко в душі я навіть у це не вірила. Але якщо тренер вже говорить, то не дарма. можливо, сьогодні в Стамбулі на всі сто відсотків спрацювала моя самореалізація. Та й Господь, вочевидь, на цих змаганнях був на моєму боці….

Ти сказала, що твоя фізична форма тут, мабуть, не найкраща. Чому? Були певні зриви у підготовці чи ви взагалі не збиралися стартувати взимку?
Нинішнього року моя підготовка зірвалася двічі.  Ми з самого початку сезону думали, що готуватимемося до чемпіонату світу, якщо все буде гаразд. Але перед Новим роком я наразилася на дуже сильне отруєння, через що протягом десяти днів взагалі не піднімалася з ліжка, лежачи з температурою близько 39 градусів. Звісно, що після такого я ще кілька тижнів приходила до тями. Тут ми і вирішили, що готуватися до чемпіонату світу спеціально вже нема сенсу. Тим паче, що і перед національною першістю в Сумах я перехворіла грипом. Сил для виступу в таких умовах було обмаль, тим не менш, нам вдалося виграти чемпіонат України. А потім все відбувалося якось само по собі: то на одному тренуванні я відчула легкість бігу, то на іншому почала показувати непогану швидкість. Якось дивно склався сезон. Ніби то і не планували зривати зірки з небес, а все вийшло дуже природньо, але несподівано. 

 

Радість зараз, мабуть, переповняє?
Знаєте, я вже кілька разів піднімалася на подіуми більш дрібних міжнародних змагань, стававши призером молодіжного та юніорського чемпіонатів Європи, але радості ніколи не відчувала. Так само і зараз. Шок є, а ось радість поки не переповняє.
 

Після фіналу на 800 метрів, мабуть, нічого, крім втоми не відчуваєш. Так?
Втома, звісно, є, адже виклалася на дистанції на повну.  Але, вірите ви чи ні, по ходу дистанції у мене був мандраж. Я просто боялася. Тим паче, що у забігові я достатньо наштовхалася, аби тут повести себе більш мудро і тактично грамотно. Ми ще до фіналу з тренером вирішили, що потрібно зі старту триматися десь п”ятою – шостою. Так воно і вийшло. Щоправда, тренер давав ще одну настанову, – за 450 метрів пересуватися поближче до лідерів, але на той момент я просто не могла це зробити. Мабуть, темп суперниць був зашвидкий для мене на ту мить. А далі… Далі мені дуже захотілося все ж таки спробувати потрапити на п”єдестал. 

Наталю, ти вже стільки років виступаєш на міжнародній арені, живеш в Києві, була в багатьох цікавих країнах і розкішних містах, а в своїх інтрев”ю завжди кажеш, що скучаєш за рідним домом.
Так воно і є. Хоча в Києві я живу з 12-ти років і ніби-то звикла до шаленого темпу мегаполіса, але душа частенько рветься у ті місця, звідки я родом. Чернівецька облась, Новоселицький район, село Маршинці – це те місце, куди мене постійно тягне повернутися. Не зважаючи на те, що моя мама вже тривалий час працює за кордоном, повертаючись до рідної домівки я відпочиваю душею. Буковина – це моє рідне.


Можливість розміщення актуального коментаря здійснена завдяки нашому роумінг-партнеру – компанії міжнародного мобільного зв’язку EUREKA.