Олександр Дриголь: «Щоб був результат, потрібно повірити у прапор своєї країни»

556
80-метрова позначка у секторі для метання молота – це як 6 метрів у стрибках з жердиною серед чоловіків чи 15 метрів у жіночому потрійному стрибку. Досягти такого результату означає увійти у своєрідний клуб обраних. Ці показники у журналістських і навіть у спортивних колах часто називають гросмейстерськими. Та навіть бути близько до них уже дорого варте і вдається далеко не кожному.

 
Один з тих, хто вміє метати молот під 80-метрову позначку, – українець Олександр Дриголь. Та тут важливий не стільки результат, скільки те, у якому віці Олександрові продовжують вдаватися такі виступи.
 
Дриголь вийшов у олімпійський сектор Лондона у віці 46 років. І нехай йому не вдалося пройти кваліфікацію, своїм приклад він надихнув не одне покоління і став героєм статей в іноземних ЗМІ.
 
Питання про те, чи побачимо ми Олександра на змаганнях нинішнього року, цікавить багатьох уболівальників. Саме з ним ми і звернулися до спортсмена.
 
– Після Олімпіади п’ять місяців не брав молот до рук, не хотілося метати. А потім знову з’явилося сильне бажання повернутися в сектор, – розповідає Олександр Дриголь. – Зараз знову тренуюся і хочу спробувати сили на одному з українських стартів. Навряд чи це буде Кубок України. Думаю, візьму участь у чемпіонаті, адже я лише нещодавно почав тренуватися, кілька тижнів працював зі штангою і лише зараз починаю метати. А до Кубка України залишається не так і багато часу.
 
Слідом за Олімпіадою спробуєте виконати норматив, необхідний для участі у чемпіонаті світу?
 
Це навряд. Причина все та ж – я довгий час не тренувався і лише зараз повертаюсь у сектор. Але життя все покаже.
 
Після Олімпіади, певно, аналізували свій виступ у Лондоні. Чого тоді не вистачило, щоб пройти кваліфікацію?
 
Я занадто рано вийшов на пік форми. Норматив виконав наприкінці квітня-початку травня, коли багато хто ще й стартувати не починав. Але це зараз я розумію помилку. Хоча то була необхідність, мені потрібно було рано виходити на пік і виконувати норматив, бо інакше я б не зміг потрапити до складу команди.
 
Та попри все я став найстаршим з учасників у секторі для метання молоту. Немає людини, яка б у 46 років метала під 80 метрів. Після Олімпіади до мене зверталися за інтерв’ю закордонні ЗМІ. Запитували, як це мені вдається. Але я відбирався і їхав на Олімпіаду не для того, щоб потім хвалитися цим. Я це робив для України. До мене і зараз підходить багато людей і дякує за те, що я своїм прикладом надихаю їх, підштовхую до того, щоб вони, приміром, відірвалися від екранів телевізорів і повернулися до здорового способу життя, знову почали бігати.
 
А як щодо молоді?
 
Я своєрідний локомотив для неї. Намагаюсь їм допомагати, даю поради. Продовжуватиму метати і надалі, але життя змінюється. Завтра молодь почне показувати високі результати і посуне мене. Проте я буду лише радий їхній перемозі. Приміром, коли Олексій Сокирський став четвертим на Олімпіаді, я дуже радів за нього. Давно знав, що він покаже високий результат. У нього дуже хороша техніка.
 
Так, ці спортсмени – мої суперники. Але їхні виступи і перемоги – це все для нашої країни. Якось я приніс прапор України на тренування. Вони не відразу зрозуміли, навіщо. А я їм сказав: «Спочатку ви повинні повірити у нього, тоді буде й результат. Усі ваші старання і витрачені сили повернуться». Потрібно вірити у те, що робимо, у прапор, кольори якого захищаємо.
 
Молодим спортсменам потрібна мотивація. Метання молота – такий вид спорту, коли тренуватися доводиться у багнюці. В Україні не так багато місць, де є нормальний сектор. І якщо у цих хлопців та дівчат ще й мотивацію відібрати, то тоді нашому виду загрожує зовсім не світле майбутнє.
Попередня статтяСвітлана Шмідт та Максим Мазурик розповіли про підготовку до літнього сезону
Наступна статтяТроє українців склали іспити на курсах за програмою ІААФ