До початку юнацького чемпіонату світу залишається все менше часу. Незабаром світ відкриє для себе нові імена, а юні атлети впишуть новий розділ у медальну історію змагань. Два роки тому, у Ліллі, одним з таких спортсменів був українець Сергій Регеда. У секторі для метання молота він виграв бронзову медаль. На той момент Сергій вже працював з новим тренером – Сергієм Сухоносовим.
– Ми почали працювати разом у вересні 2010 року, – розповідає Сергій Іванович. – На той час Сергій ще виступав у юнацькому віці і метав 5-кілограмовий снаряд. У нього був результат 70 метрів. За рік ми додали, виграли бронзову медаль на юнацькому чемпіонаті світу і срібну на Європейському юнацькому олімпійському фестивалі з результатом 80,81 м.
Перехід у юніорський вік був безболісним, оскільки ми раніше метали 6-кілограмовий снаряд. На юніорському чемпіонаті світу Сергій теж міг боротися за медаль, навіть не зважаючи на те, що більшість суперників були старші за нього. Не скажу, що за перемогу, але позмагатися за «срібло» або «бронзу» йому було під силу. А потрапляння до шістки найсильніших і взагалі не повинне було б викликати проблем. Після кваліфікації він був третім, але у підсумку став дев’ятим. Справа у тому, що на національних чемпіонатах не завжди буває два кола – і кваліфікація, і основне коло змагань. А такі ситуації потрібно моделювати. Ми десь цього не зробили, і Сергій не встиг відновитися.
Але якщо така модель відсутня на змаганнях, можна спробувати відтворити її під час тренувань?
Звичайно, але на змаганнях це завжди краще. У Барселоні крім усього іншого не було дня відпочинку між кваліфікацією і основним колом. Він витратив багато психологічної енергії і не встиг відновитися не фізично, а саме психологічно. Тоді було багато людей, які виступили нижче своїх можливостей. Це був прикрий прорахунок з нашого боку.
Сергій ще в юніорському віці, проте паралельно виступає серед молоді, як то було на зимовому Кубку Європи… Так, і перехід на дорослий снаряд вже дається не так легко, як попередній. Дорослий снаряд більш підступний. Недаремно кажуть, що молот вагою 7,260 кілограмів не обдуриш. Тут потрібно працювати, працювати і ще раз працювати. Власне, що Сергій на сьогоднішній день і робить. Але цю підготовку не можна форсувати. Ви і самі знаєте, що є багато спортсменів, які показують високі результати в юніорському віці, а потім зупиняються. А наше завдання – привести Сергія у дорослий спорт. Він талановитий і працелюбний хлопець, вміє думати. Мій тренер завжди казав, що складова результату – це мозок, терпіння, працелюбність. І я завжди кажу, що треную не м’язи, вони мені не потрібні. Я треную мозок спортсменів, вміння думати і мислити. Це головне. Це те, без чого не можна працювати далі.
Це, скоріше, психологічний момент чи вчите їх думати над технікою, осмислювати процес виконання спроби?
І те, і інше. Головне, щоб був зв’язок «тренер-учень-тренер». Тренер говорить, учень усе «переварює» і показує у секторі те, що від нього вимагає його наставник. Під час тренувань я завжди дивлюсь, як Сергій сприймає інформацію, беру молот у руки і показую, як він повинен виконати той чи інший рух. Ми постійно вивчаємо різноманітні кінограми, дивимося відео, а все побачене потім обговорюємо і аналізуємо. Найголовніше зрозуміти, що робити з молотом, оскільки це дуже складний технічний вид. Взаємодія спортсмена і снаряду не з легких.
Сергій починав тренуватися не у вас, а отримуючи учня від іншого викладача чи тренера, часто доводиться перевчати його. І це може бути значно складніше, ніж виховувати атлета з перших його кроків. Ви теж зіштовхнулися з цією проблемою?
Можливо, якби я тренував його від початку, і справді було б краще. Його перший тренер, Сергій Будніков, заклав непогану школу, але, на жаль, швидко пішов з життя. Цю школу потрібно було розвивати. Наступним тренером Регеди був Дмитро Ковцун. Метання молота – не головна його спеціалізація. А в цьому виді є багато тонкощів, це складний технічний процес, тут повинен бути особливий план підходу тренувань. Потрібно врахувати безліч факторів. Приміром, фізичні навантаження сильно впливають на організм, важливо відслідковувати всі спади і підйоми, мати план виходу атлета на пік форми у потрібний момент. Те саме стосується спеціальних вправ. Сергій – молодий хлопець. Кожному спортсмену потрібен різноманітний набір вправ, але йому – особливо.
Почавши працювати з Сергієм, ми знайшли правильну лінію і він почав потроху виходити на орбіту. Цей процес не одноденний, він вимагає часу. У метанні молоту, як і у всіх інших видах метань, більшість атлетів розкриваються після 30 років. Особливо це стосується чоловіків. Потрібно, щоб вони дозріли, остаточно усвідомили, що потрібно творити зі снарядом.
Я це кажу не просто так. У мене за плечима хороший досвід, адже я тренувався у Анатолія Бондарчука. Це тренер, яких виховав Юрія Сєдих і Юрія Тамма. Здавалось би, після таких успішних учнів Бондарчук міг би й заспокоїтися, але ні! Він постійно у пошуку, постійно намагається знайти і відкрити щось нове у методиці і засобах тренувань.
Сергій якось сказав, що ви той тренер, який зможе відпустити учня, коли відчує, що той його переріс.
Коли учень переростає тренера, тоді це кінець. Зникає взаєморозуміння, виникають конфлікти. Це не призводить ні до чого хорошого. Тому якщо тренер хоче, щоб спортсмен залишався з ним, він завжди повинен йти на крок, а то і на десять попереду. Але якби Анатолій Бондарчук зараз працював в Україні, я б з задоволенням перед йому Сергія.
Але ж він вас ще не переріс!
Так, але Бондарчук – це наш корифей. А у Сергія може бути велике майбутнє.
А ви часто спілкуєтеся з Анатолієм Павловичем?
Коли працював в Ірані, часто спілкувалися. Звідти дзвінки в Канаду були недорогими. Обговорювали тренувальний процес, рух. Сьогодні в Україні багато що втратилося, а 30 тому саме наша країна була провідною державою в метанні молота. Тоді існувала школа Бондарчука. Зараз цього майже немає. У нас є молодий тренер Володимир Полешко. Його учень – Олексій Сокирський – був четвертим на Олімпіаді в Лондоні. Це вже ниточка до того, що потрібно робити і як потрібно метати. Але таких людей небагато. Взяти навіть учнів Бондарчука. З них зараз тренують одиниці. Тут ми б могли взяти за приклад білорусів, у них багато молодих тренерів, вони відкривають нові напрямки, знаходять істину.
Ви сказали, що працювали в Ірані. Що підштовхнуло вас повернутися на батьківщину? Це дуже складна країна, це не Кувейт чи Катар. Я там працював з 2002 року і психологічно втомився. Ще й сім’ї не було поряд. Тренерсько-викладацький склад був у Тегерані, а я жив сам у містечку на кордоні з Туреччиною. Вивчив мову. Не скажу, що досконало, але міг досить вільно спілкуватися і на вулиці, і в федерації.
З тим періодом роботи у вас пов’язані спортивні успіхи?
Успіхи і справді були. Коли я приїхав в Іран, там був рекорд на рівні 60 метрів, а коли їхав звідти – вже 73. Один з моїх учнів, Каве Мусаві, брав участь у Олімпійських іграх-2012. До речі, одного з найсильніших молотобійців Азії, Алі Мохамеда Аль-Занкаві з Кувейту, тренує Андрій Скварук. Більшість хороших метальників в Азії пройшли українську школу. Виняток хіба що японець Коджі Мурофуші.
Повертаючись до українців, наведу вам слова Володимира Полешка. На його думку, Олексій Сокирський – це чи не найкращий приклад метальника. У нього навіть пропорції тіла ледь не ідеальні для цього виду спорту. А як би ви охарактеризували вашого учня Сергія Регеду?
Полешко так сказав про Сокирського, а я такої ж думки про Регеду. У нього хороші дані, зріст і вага. Це оптимальний варіант, який повинен дозволити йому в майбутньому вийти на дуже високий рівень. А знаєте, що мені найбільше подобається в Сергієві? Я завжди йому кажу, що яких би він висот не досягнув у спорті, повинен завжди відчувати землю під ногами і ніколи не зазнаватися. І ця риса йому притаманна і дуже мені імпонує. Сподіваюсь, вона залишиться у нього і надалі. І, дай Бог, Сергій досягне високого результату і метатиме за 80 метрів. У нього велике майбутнє.
Фото надав Сергій Регеда
Читайте також:
