Юлія Іоничева: «Будь-яке місце крім першого – поразка»

0
Юлія Іоничева за свої 16 років встигла пройти шлях від гімнастки-художниці до одного з лідерів юнацької збірної команди України з легкої атлетики. Зараз вона спеціалізується з бігу на 100 метрів з бар’єрами і є одним з головних претендентів на участь у юнацькому чемпіонаті світу ІААФ з легкої атлетики.

 
Що таке спорт, Юлія знає з трьох років. Саме у цьому віці батьки вперше привели її у секцію для художньої гімнастики.
 
– Я почала займатися спортом з трьох років, – розповідає Юлія. – Спочатку це була художня гімнастика. У мене були хороші дані для цього виду спорту, але мені не дуже подобалося. Коли кинула її, мені було лише сім років. Тоді ще не розуміла, що можна чогось досягти. Проте я зовсім не шкодую, що все так сталося. Адже інакше я б могла й не опинитися в легкій атлетиці.
 
Проте між заняттями художньою гімнастикою і легкою атлетикою було ще й синхронне плавання. Це й не дивно, адже дівчина живе у Харкові, місті, де цей вид спорту один з найрозвиненіших в Україні. Та і він у достатній мірі не зачепив Юлію.
 
– Від занять синхронним плаванням теж не отримувала особливого задоволення, – зізнається вона. – Крім того там доводилося виступати ще й в команді, а я люблю нести відповідальність сама за себе і показувати щось сама. Тому ми з мамою домовилися, що я виконаю норматив кандидата в майстри спорту і піду з басейна.
 
Мама дотримала обіцянки і дозволила донці попрощатися з синхронним плаванням. Та після цього Юлія почала дещо набирати вагу – і відразу опинилася в спортивному залі.
 
– Після синхронного плавання взагалі не планувала тренуватися, але коли почали з’являтися зайві кілограми мама не зволікала і відвела мене у спортивний зал. Саме там мене помітила тренер і сказала, що відтепер буду бігати. Так і почалося моє легкоатлетичне життя, – каже Іоничева. – Зараз я дуже вдячна і батькам, і тренеру за те, що в моєму житті був цей поворот. Хоча тренування бувають різними, доводиться дуже тяжко працювати. В такі моменти інколи думаю, за що мені це. Але потім розумію, що це того варте.
 
Вашим батькам спорт теж не чужий?
 
У мене вся сім’я в спорті. Мама – майстер спорту міжнародного класу з підводного орієнтування, тато – майстер спорту з боксу і міжнародник з важкої атлетики. Дідусь – футболіст. Тільки бабуся не спортсменка. Мабуть, тому і я в спорті опинилася.
 
А з яких дисциплін почався ваш шлях у легкій атлетиці?
 
Я починала з «гладкого» спринту, та одного разу спробувала бар’єри. І вони так добре мені почали вдаватися і сподобалися, що я зрозуміла – це моє.
 
Спортсмени кажуть, що коли біжиш 400 метрів з бар’єрами, то під час фази польоту, навіть встигаєш відпочити. На 100-метрівці з бар’єрами це відчувається?
 
Фази польоту, як такої, на 100-метрівці немає. Потрібно винести махову ногу і якомога швидше знову поставити її на доріжку. Важливо і те, що бар’єри не можна перестрибувати, їх потрібно пробігати. Чим швидше ти їх подолаєш, тим швидше ти фінішуєш.
 
У бар’єрному бігу ви не так давно, проте маєте непоганий шанс уже в липні взяти участь в юнацькому чемпіонаті світу. Що очікуєте від змагань?
 
Хочу бігти в фіналі. За першу трійку буде дуже складно боротися, але як мінімум у вісімку найсильніших намагатимуся потрапити.
 
Насправді, якщо мені вдасться відібратися на чемпіонат світу, це теж буде для мене хорошим результатом. У мене ж немає настільки великого таланту, як у деяких дітей. Я досягаю всього завдяки наполегливій праці. Я тренуюсь втричі більше, ніж деякі з моїх суперників, майже живу на стадіоні. Проводжу там десь по п’ять годин щодня.
 
У вашій віковій категорії суперниць в Україні у вас не так і багато. А вам легше виступати, коли є суперництво чи коли біжите з відривом?
 
Більше люблю бігти, коли є відрив. Я з перших кіл змагань біжу швидко. Це робиться і для того, щоб суперниці хвилювалися, і для того, щоб і я розуміла, що маю перевагу. Мені так спокійніше, оскільки якщо буду другою, то можу й перенервувати перед вирішальним стартом.
 
Але на чемпіонаті світу фінішувати першою у всіх забігах буде дуже складно…
 
Я це знаю і не боюсь цього. Розумієте, мені легше бігти самій, але швидше біжу з кимось. Коли змагаюся зі старшими дівчатами, тягнуся за ними, то й результат виходить кращим.
 
Як вдається побороти нервове хвилювання перед стартом?
 
Перед забігом намагаюся не сильно напружуватися, а перед фіналом відразу одягаю навушники, накриваюсь спортивною курткою і лежу, щоб мене ніхто не чіпав. Намагаюся згадати, які рухи потрібно зробити, як відпрацювати, для чого я це роблю. Важливе усвідомлення того, що стільки часу, як приділяю тренуванням, не повинно пройти даремно.
 
На чемпіонаті України в приміщенні, у Запоріжжі, було дуже прикро. Взимку я розтягнула м’яз задньої поверхні стегна. Довелося його лікувати і ще більше тренуватися. Бар’єри почала бігати лише за два тижні до змагань. Тоді так не хотілося програвати, що в залі була з третьої до восьмої вечора. І я все ж виграла чемпіонат, ще й з хорошим відривом. Пробігла на характері.
 
Тобто характер у вас переможця?
 
Ненавиджу програвати! Для мене це найжахливіше.
 
А що таке для вас поразка?
 
Будь-яке місце, крім першого. Хоча все залежить від того, де і з ким ти біжиш. Коли змагалася зі старшими дівчатами, 1995 року народження, то друге місце для мене було достойним. У мене була сильна суперниця, і я була задоволена, хоча тренер – ні. А от своїм однолітками взагалі не хочу програвати. Завжди намагатимуся тримати марку до кінця.
 

Якщо ви потрапите до команди, то на чемпіонаті світу доведеться тримати не лише свою марку, а й марку нашої країни. Що для вас значить виступати за Україну?
 
Гордість і відповідальність. Відверто кажучи, дуже хвилююся, адже мені і справді ще потрібно виконати норматив. Крім того чемпіонат світу буде проводитися в моїй країні, не хотілось би погано себе проявити. Намагатимуся показати, що я чогось варта і Україна далеко не найслабша в спорті.
 
Який момент змагань приносить вам найбільше насолоди?
 
Коли стаю в стартові колодки. Тоді відчувається таке легке хвилювання… а потім – постріл. Потрібно швидко зібрати всі емоції… І, звичайно, коли виграєш і стоїш на п’єдесталі, це теж приємно.
 
Батьки приїдуть вболівати за вас у Донецьк?
 
Вони часто бувають і на тренуваннях, і на змаганнях. Особливо тато. Але я не дуже люблю, коли батьки приїжджають на змагання. Розумієте, це дуже приємно, коли твоя рідна людина поряд, це дуже велика підтримка. Проте я відразу починаю думати, де мій тато, шукаю його очима на трибунах і не можу зосередитися.
 
Яку б рису свого характеру ви виділили?
 
Можливо, розуміння. А взагалі, я досить добра… І це мені не подобається. Хочу бути злою, а я – м’яка. Особливо ця злість потрібна для змагань. Найскладніше для мене – розізлитися перед стартом. За певний час до них я слухаю спокійну музику, яка б допомагала розслабитися, не напружувала і не дозволяла мені починати нервувати. А вже перед стартом намагаюсь слухати щось швидке і важке. Тобто таку музику, яка б викликала в мені злі емоції.
 

Ви кажете, що досить добра людина. А за своїх товаришів на доріжці хвилюєтеся?
 
Знаєте, я не дружу з тими, з ким змагаюсь. Є люди, з якими я добре спілкуюсь, але близько їх не підпускаю. Суперник завжди залишається суперником, і в житті все може статися. Хто знає, який у людини характер і що вона може зробити. Тому з ними краще бути обережною і тримати їх дещо на відстані.
 
 
А який зміст ви вкладаєте в слово «друг»?
 
Друг – це той, хто знає про мене дуже багато, з ким я ділюся своїми переживаннями і радостями. У мене є одна справжня подруга. І вважаю, що друзів не може бути багато.
 
Юлю, а крім спорту у вас на щось залишається час?
 
Зі спортом дуже складно щось суміщати. Моя сестра – модель. Якось пішла з нею на фотосесію і мені запропонували контракт фотомоделі. Протягом півроку я навіть отримувала заробітну плату. Рекламувала спортивний одяг, адже у мене атлетична фігура. Але суміщати це було досить складно.
 
Вам подобалося?
 
Було дуже цікаво. Крім того дуже люблю фотографуватися. Якщо не складеться зі спортом, думаю, піду в моделі. Але я сподіваюсь, що у мене все вийде в легкій атлетиці. Я в це вірю.
 
Текст: Ольга Ніколаєнко, ФЛАУ
Фото: ФЛАУ та з особистого архіву Юлії Іоничевої
 
Коротка довідка
Юлія ІОНИЧЕВА народилася 5 липня 1996 р. в Харкові
Дисципліна, в якій виступає: 100 метрів з бар’єрами
Тренери: Омельченко Марина Володимирівна, Омельченко Олексій Петрович
Почала займатися легкою атлетикою: у 2009 році