Підсумки третього дня юнацького чемпіонату світу

46
Вечірня частина програми третього дня юнацького чемпіонату світу з легкої атлетики почалася для України надзвичайно вдало. Павло Безніс з першої спроби подолав кваліфікаційний норматив з потрійного стрибка, приземлившись на позначці 15,37 м.

«Відчував. що з першої спроби подолаю кваліфікацію. Радий, що відчуття не підвели, – розповідає Павло. – Зараз піду на трибуни вболівати за Олександра Малосілова. Сподіваюсь. він теж зможе вийти в основне коло змагань. Адже моя мрія – щоб ми разом стояли на п’єдесталі чемпіонату світу в Донецьку».
 
Малосілову виконати норматив (15,30 м) не вдалося. У найкращій зі спроб Олександр показав 15,17 м і був змушений чекати результатів інших суперників. Коли Олександр заходив у мікст-зону, він ще не знав, що пройшов кваліфікацію. «Олександре, вітаю з виходом до основного кола змагань!» – звернулася до спортсмена. «А я пройшов? – нарешті посміхнувся той. – Насправді, у мене була дуже хороша друга спроба. Я полетів десь на 15,60 метрів, але зробив заступ. Та зараз найголовніше, що я пройшов далі. Тепер потрібно якомога краще налаштуватися на подальші змагання. Прагнутиму встановити або хоча б наблизитися до особистого рекорду. До чемпіонату України він у мене не перевищував сьогоднішній кваліфікаційний норматив, а в Харкові нарешті почали вдаватися стрибки. Зокрема на 15,97 м.
 
Радий, що Павло Безніс пройшов кваліфікацію з першої спроби. Ми з ним одночасно товариші й суперники. Чи знаю я, яка в нього мрія? Так, щоб ми разом піднялися на п’єдестал юнацького чемпіонату світу в Донецьку. Будемо працювати над тим, щоб втілити її в життя».
 
***
 
А доки юнаки лише працювали над виходом в основне коло, Тетяна Головчук у ньому змагалася. Перед початком чемпіонату результат дівчини навіть не входив до топ-20 результатів світового сезону, а їй спочатку вдалося пройти кваліфікацію, а потім і потрапити до фінальної вісімки з особистим рекордом – 13,13 метрів. у підсумку Тетяна стала сьомою.
 
По дорозі в мікст-зону зустріла Віталія Полянчикова та Олександра Козубського. Увечері хлопці змагалися в кваліфікації з метання списа. На жаль, пройти в основне коло змагань їм не вдалося. Олександр завершив змагання з результатом 65,01 м, а Віталій Полянчиков – 63,42 м. Після змагань Козубський був надзвичайно засмученим: «Можливо, пройде час і я зрозумію, що сьогодні трапилося. Але зараз взагалі нічого не розумію. Це мій дебют на світовій першості. Це зіграло свою роль. А можливо, зарано повірив в успіх, адже був упевнений, що швидко подолаю кваліфікаційний норматив. Але перша спроба була дуже невдалою, і це мене вибило з колії».
 
Полянчиков хоч і не був найщасливішою людиною на планеті, проте й трагедії з того, що сталося, намагався не робити: «Не буду драматизувати. Мені вдалося потрапити на чемпіонат світу, це був мій перший досвід на змаганнях такого високого рівня. Звичайно, хотілось би, щоб чемпіонат для мене ще тривав. Я прагнув до цього. Спробуємо разом з тренером добре проаналізувати виступ, розібрати помилки, визначити ті моменти, які потребують особливої уваги, щоб надалі результати лише зростали.
 
В останній спробі зарано почав працювати рукою і спис полетів недалеко. Ще й заступ зробив. А в першій дуже хотів далеко метнути й перестарався. Попереду ще одні змагання. Спробую зробити правильні висновки й рухатися далі».
 
Після короткого інтерв’ю Віталій потрапив у обійми юних шанувальниць, які налетіли на нього, як горобці на їжу, намагаючись одна поперед одної сфотографуватися зі спортсменом.
 
Підняла настрій Віталію й Олександрові і Тетяна Головчук. «Вона – молодчинка!» – гордо констатували ті. А Тетяна й справді виявилася такою. І не лише в секторі. Фантастична дівчинка, з неймовірними емоціями й чарівною посмішкою. Її приклад для наслідування – світова рекордсменка Інеса Кравець. І хто знає, можливо, колись і Тані вдасться досягнути висот свого кумира.
 
– Не очікувала від себе особистого рекорду. Відверто кажучи, навіть у кваліфікації була не дуже впевнена в собі. А коли потрапила в фінал, дуже зраділа навіть сьомому місцю, – зізнається Тетяна. – Мене дуже сильно підтримували, цього не чекала і дякую за це.
 
– А коли відчули, що можете потрапити на чемпіонат світу?
 
– Після відбіркових змагань у Донецьку й Харкові.
 
– У вас у групі є спортсмени, за якими б ви тягнулися?
 
– Я тренуюсь у Пасічника Валерія Федоровича разом зі ще однією дівчинкою. Вона ще маленька, й ми теж чекаємо від неї результатів.
 
– Певно, тренер приділяє вам багато уваги?
 
– Так. Ми нашим тріо працюємо дуже дружньо, допомагаємо й підтримуємо один одного.
 
– А якому виду роботи ви приділяли найбільше уваги перед чемпіонатом світу?
 
– Швидкісній робот.
 
– З розбігом, потраплянням на планку проблем під час змагань не виникало?
 
– У кваліфікації чітко потрапляла на планку, а от у фіналі вже були певні проблеми. Але на трибунах був мій тренер, він мені дуже допомагав, багато підказував. Навіть не уявляю, як би я досягла цього результату без нього.
 
– Тренер допомагав, а сильні суперниці, схоже, не стільки лякали, скільки мотивували вас?
 
– Відверто кажучи, спочатку було страшно. Але потім після перших двох спроб зрозуміла, що з ними можна боротися, і потрапити в фінал стало набагато легше.
 
– За суперницями в секторі слідкували?
 
– Більше була зосереджена на собі, намагалася виправити помилки. Розуміла, що якщо зроблю це, маю шанс вийти вперед.  Але перед змаганнями подивилися список учасниць, їхні особисті рекорди й була шокована. Я не потрапляла навіть до топ-20! А вийшло так, що стала сьомою!
 
– Крім журналістів, хто ще встиг вас привітати?
 
– Тільки-но закінчила змагання, до мене підійшли з вітаннями багато людей. Тренер сказав, що я молодець.
 
– Скажіть, а є спортсменка, яку б ви назвали своїм прикладом для наслідування?
 
– Це Інеса Кравець. Я бачила дуже багато відео її стрибків. У нас навіть розбіг схожий, і це не тому, що я його намагалася імітувати. Так склалося випадково. І мені здається, що вона мені навіть по духу близька. Мені тренер дуже багато про неї розповідав.
 
– А ви колись спілкувалися з Інесою?
 
­– Жодного разу.
 
– А якби зустріли її, про що б перше запитали?
 
– Навіть не знаю, ніколи не задумувалася над цим. Але б цікаво було з нею поспілкуватися, мені б цього хотілося.
 
– Повертаючись до чемпіонату світу: що вас найбільше вразило? Можливо, не в секторі, а поза ним?
 
– Кількість глядачів. Я не чекала, думала буде набагато менше. Коли виходила на стадіон, дивувалася, скільки людей приходить уболівати за спортсменів.
 
Тетяна посіла сьому сходинку, а перемогла з найкращим результатом сезону в світі румунка Флорентіна Марінчу (13,75 м). Цікаво, що з шести спроб спортсменки лише одна була результативною.
 
***
 
Метання молота серед юнаків без перебільшення стало найбільш видовищною дисципліною третього дня змагань. Лідер у секторі змінювався зі швидкістю світла. Зрештою в останній спробі на першу сходинку вийшов хорват Матійя Грегуріч (79,38 м), на другу – білорус Павло Поляков (79,02 м). Обидва атлети встановили особисті рекорди. А от австралієць Метью Денні, який йшов першим після п’яти спроб, у заключній запустив молот у сітку й був змушений задовольнятися «бронзою» (78,67 м).
 
На жаль, Володимиру Мисливчуку не вдалося досягти бажаної мети – встановити особистий рекорд. Але на дебютному чемпіонаті світу наш хлопець не знітився, пройшов до основного кола змагань і з кожною спробою лиш покращував свій результат (72,42 м). У підсумку Мисливчук став 10-м.
 
– Одне скажу: я старався, – почав Володимир. – Я незадоволений, але й не злий. Проте хотілося б метнути далі. Ніби й добре почувався, був таким життєрадісним перед змаганнями. Але з іншого боку, я ж не з великого міста, з села. Приїхав на змагання світового рівня, ще й кваліфікацію пройшов. А міг залишитися вже тоді за бортом змагань. Але тренер кулаком помахав – і я все виконав.
 
– Цього разу не так грізно махав?
 
– А в основному колі не домахав, мабуть. Зараз отримаю решту (посміхається). Але це лише початок моєї кар’єри. Вигравати потрібно вміти, але й програвати теж. Деякі спортсмени поразку на змагання можуть порівняти з кінцем життя. А я буду й надалі тренуватися, працювати і наступного року на юніорському чемпіонаті світу покажу себе з кращого боку. Мені є, куди рости.
 
За декілька хвилин у мікст-зону прийшов і Олександр Крикун. Призер Олімпійських ігор привітав Володимира з виходом в основне коло змагань і дав кілька цінних порад. Після чого не втрималась і запитала про красу і підступність молота: «Так, у нас дещо підступний вид спорту. Справа в тому, що якщо в інших видах усі займаються собою, то в нас – молотом. І якщо дитячий снаряд ще може пробачити помилку, то 7-кілограмовий цього ніколи не зробить.
 
Думаю, найпідступніші види легкої атлетики – саме метання молота та стрибки з жердиною. Але наш вид, не зважаючи на всю складність, один з найбільш видовищних. Та й метальники здебільшого розкриваються вже в старшому віці. Я в 36 років виграв олімпійську медаль і планував виступити і на наступних Іграх, але не склалося. Чи зараз беру до рук молот? Дуже рідко, десь один раз на рік. Але я надзвичайно люблю цю справу».
 
***
 
Після виходу Юлії Левченко в основне коло змагань зі стрибків у висоту всі бажали їй як мінімум повторення успіху срібного призера юнацького чемпіонату світу-2011 Ірини Геращенко, з якою юна спортсменка тренується в Ірини Пустовойт. Звичайно, всі розуміли, що особисті рекорди більшості суперниць вищі. Але так само знали: Юля – справжній боєць. Ще на початку року вона навіть не була впевнена, що зможе боротися за місце в команді. «Я мало тренувалася. І це не тому, що лінувалася або не хотіла. Я не могла у зв’язку з травмами, – пояснює Юля. – На щастя, вдалося швидко відновитися, встановити рекорд і поїхати в Донецьк. Дуже прагнула його покращити, але цього разу не вдалося».
 
Юлю на трибунах підтримували Геращенко і Пустовойт. І, відверто кажучи, дивлячись на це тріо, хочеться вірити в те, що їхні головні перемоги ще попереду. Настільки дівчата свідомі і працьовиті, а їхня тренер, ніби мама або найкраща подруга, постійно поряд з ними.
 
Інтерв’ю з Юлією Левченко найближчим часом можна буде прочитати на сайті isport.ua. А Ірина Геращенко сьогодні буде гостею студії на «Першому національному» і разом з нами вболіватиме за стрибуна в висоту Олександра Бараннікова. Розповідь про нього незадовго до початку фіналу читайте на сайті ФЛАУ.