Без медалей, але переможниці. Ще досить молоді по «бар’єрним» міркам українки Анна Тітімець та Анна Ярощук через юніорські та молодіжні чемпіонати, Універсіаду досягли одного з найбільш омріяних фіналів – фіналу чемпіонату світу. Тітімець у Москві фінішувала четвертою, а Ярощук – шостою.
Анна Ярощук: «Ми з Анею одного віку, з однією області, з одним іменем. Між нами постійна конкуренція, тому й результати ростуть. Якби не це, були б більш розслабленими, а так стимулюємо одна одну.
Фінал чемпіонату світу – дуже важливий крок у нашій кар’єрі. Надзвичайно сильно хотілось сюди потрапити, а тут уже могло бути що завгодно. Лідери завжди можуть помилитися, а слабші – перемогти».
Анна Тітімець: «У нашій ситуації, щоправда, ніхто з лідерів не помилився, всі постаралися і добре відпрацювали. А взагалі у кожного своя тактика, хтось починає швидше, хтось набігає на фініші.
Я лише в фіналі звернула увагу на те, що змагання тривають лише одну хвилину! І заради цього ми виїжджаємо за три години з готелю, так сильно хвилюємось. Але ця хвилина варта тієї підготовки, яка в нас була. Хто ж не мріє потрапити до фіналу чемпіонату світу?!»
Анна Ярощук: «Ти так довго чекаєш цього моменту. А ще коли на стадіоні так багато вболівальників, хочеться залишатися тут якомога довше, а не лише ту хвилинку».
Анна Тітімець: «Четверте місце? Воно мене переслідує. Я була і серед юніорів, і серед молоді, і на командному чемпіонаті Європи четвертою. Але тут це набагато приємніше, тому дуже задоволена».
Анна Ярощук: «У Москві вже зробила крок вперед. Потрапивши до фіналу, піднялася на одну сходинку. Тепер йтиму далі до медалей. У нашому виді пік форми зазвичай наступає у віці 25-30 років. Ми наближаємося до цього віку й боротимемося далі».
Анна Тітімець: «Хто з нас більше хвилювався? Мабуть, однаково, але по-різному. Хтось зляканий, хтось плаче. Хтось каже, що це останній раз і більше бігти не буде. Але тепер ми такого не скажемо. Цей фінал нас надихнув. Раніше на чемпіонатах світу, Олімпійських іграх я відчувала, що це ще не моє, що ще зарано. А в Москві вже відчула, що я там, де потрібно, що є шанси на фінал.
Чи щось засмутило на чемпіонаті світу? Так, допінг-контроль. У мене брали чотири рази! Хочеться відпочити – стук у двері. Тільки приїхав зі змагань – зранку до тебе знову «гості». І до стадіону було далеко їхати. Враження, ніби вдома, в Києві, їду на тренування майже годину».
