Ганна Суслик: «Спочатку плакала, коли тренер сказав займатися спортивною ходьбою»

31
18-20 жовтня в Івано-Франківську відбудеться чемпіонат України, чемпіонат України серед дорослих, молоді зі спортивної ходьби на 50 км, чемпіонат України серед команд ДЮСШ, СДЮШОР зі спортивної ходьби, міжнародний кубок «Вечірній Івано-Франківськ». Змагання проходитимуть в різних вікових категоріях, а однією з учасниць буде Ганна Суслик.

 
У юної дівчини з Івано-Франківської області вже є досвід виступів на змаганнях світового рівня. На юнацький чемпіонат світу вона їхала з метою покращити особистий рекорд, але, на жаль, не все сталося так, як того хотілось би Ганні. Спека та хвороба дали про себе знати. Та досвід, якій спортсменка набула, поза сумнівом, знадобиться їй для досягнення головної мети. А вона у неї неабияка: «Мені хотілось би потрапити на Олімпіаду. Час покаже, чи мені це вдасться, але потрібно старатися».
 
Про перші кроки в легкій атлетиці, про сльози й небажання займатися спортивної ходьбою, про переломний момент у кар’єрі та надскладну техніку Ганна розповіла читачам сайту ФЛАУ.
 
– В легку атлетику мене привели батьки, ще коли я була в шостому класі. Насправді, я сама хотіла займатися, просила тата, щоб відвів мене в секцію, – розповідає Ганна Суслик. – Я відразу потрапила в групу до Миколи Михайловича Шевчука, з яким працюю і до сьогодні. Щоправда, перші роки займалася бігом. Спеціалізувалася на дистанціях 800 та 1500 метрів. Але тренер помітив, що й особливих досягнень не було, і не вистачало тих даних, за рахунок яких можна вигравати українські змагання, і вирішив перевести мене на спортивну ходьбу. Відразу почала демонструвати хороші результати, вже на першому всеукраїнському старті була третьою, а в подальшому – вигравала.
 
Чому виникло бажання займатися саме легкою атлетикою?
 
Завжди була маленькою, рухливою, любила бігати. Я жила в селі, там постійно якісь розваги, ігри, могли і в футбол пограти, коли дітьми були. Я вже тоді зрозуміла, що люблю активний спосіб життя, хоча на той момент займалася музикою, грала на скрипці з першого класу. До закінчення музичної школи мені залишався лише рік, але я обрала спорт.
 
Якщо зараз попросити вас зіграти, згадаєте хоч одну мелодію?
 
Зараз можу зіграти мелодію на слух. Складно забути те, що так довго вчив. Але я вже не граю шість років, навіть скрипку віддала знайомій дівчинці. Хіба не краще віддати її тому, хто любить музику? А моя знайома саме така. У мене зараз не так багато вільного часу, щоб грати. Коли в нас буває по два тренування на день, то ми настільки змучені, що навіть йти гуляти нікуди не хочеться.
 
Пам’ятаєте той момент, коли тренер запропонував залишити біг і займатися спортивною ходьбою?
 
Я тоді плакала, не хотіла, казала, що займатимуся бігом. Але мама мене підтримала, і я вирішила спробувати. Через один-два тижні мені вже почало щось вдаватися, адже спочатку чомусь навчитися надзвичайно складно, у нас дуже непроста техніка.
 
Їй на тренуваннях, певно, приділяєте основну увагу?
 
Тренер слідкує за технікою, та я й сама намагаюся це робити. Це, в першу чергу, потрібно мені. Саме мені потрібно чисто йти, щоб не порушувати правила на змаганнях. Якщо я буду «халявити», бігти, від цього гірше буде лише мені.
 
У нас як… Погана техніка – вже є фаза польоту. Навіть якщо захочу йти гарно, не зможу цього зробити, все одно будуть якісь помилки. Особливу увагу потрібно приділити рукам, тренер постійно мені на цьому наголошує. В спортивній ходьбі дуже багато нюансів, якими не можна нехтувати.
 
А зауважень багато отримуєте?
 
У мене їх найбільше не від суддів, а від тренера. За ноги претензій зазвичай немає, а от щодо спини є: потрібно, щоб вона і руки були вільніші. Якщо говорити про змагання, то одного разу мене дискваліфікували. Після того більше уваги приділяю саме техніці, а не швидкості.
 
Що вам найбільше допомагає або, навпаки, заважає під час змагань?
 
Заважає те, що я завжди не на сто відсотків упевнена в своїх силах, у тому, що можу виграти і показати кращий результат. Хоч і перемагала багато разів, але все одно є якийсь страх. Він залишається позаду, коли починаю йти і бачу, що можу це робити. Але перед стартом тривожність присутня.
 
Ваші батьки теж займалися спортом?
 
Мама тривалий час займалася кінним спортом. Вона родом з Латвії, в Україну переїхала після знайомства з татом. Інколи вона також бігала спринтерські дистанції, але не дуже серйозно. Тато займався футболом, інколи бігав на витривалість. У нього була можливість поїхати грати в Київ, але батьки не дозволили.
 
Якщо мама з Латвії, виходить, ви наполовину латишка?
 
Не зовсім. В мені тече як мінімум чотири крові. У моєї мами мама росіянка, а тато – латиш. А у тата тато поляк, а мама – українка.