Олексій Касьянов: «З коханою працюємо на один результат»

270
Рекордсмен України з семиборства у приміщенні Олексій Касьянов неодноразово піднімався на п’єдестали змагань найвищого рівня. 2012 року, у Стамбулі, виграв «срібло» чемпіонату світу у приміщенні. Вже за кілька днів він знову вийде на старт головного турніру зимового сезону.

 
До Портленда Олексій поїде у ранзі найкращого легкоатлета лютого в Україні. Це визнання йому принесла перемога на чемпіонаті України у приміщенні. Проте, за словами атлета, у Сумах був ще не пік його форми.
 
– У міжсезоння підготовку вели з прицілом саме на літо, – розповідає Касьянов. – У зимовому сезоні якщо і планували виступати, то на пік виходити не на чемпіонаті України. У Сумах головним було побачити, що форма є. Зараз важливо відновитися, успішно долетіти у США і там уже намагатися показати хороший результат.
 
Серед літніх видів ви дещо змінили підготовку з метання списа. Зараз з вами працює спеціаліст саме у цій дисципліні, В’ячеслав Римко?
 
Ми з Анею (дружина Олексія, чемпіонка світу-2013 з семиборства – Прим.авт.) почали більше готувати м’язи для того, щоб метати спис. Тренер показав нам набір вправ, розповів, як їх виконувати, по скільки разів – і ми на зборах займалися цим, як домашнім завданням. Вони допомагають нам і в інших видах, адже, зокрема, дають вибухову силу.
 
Не помилюсь, припустивши, що ваша вибухова сила – це ще й кохана? Ваш тренер, Дмитро Льопа, якось сказав, що ви з нею як єдиний механізм.
 
Це справді так. Її присутність дуже допомагає. Ми завжди обговорюємо тренування, вказуємо один одному на помилки, підказуємо щось. Добре знаємо те, що обоє – професіонали, тому завжди з розумінням ставимося один до одного як у спортивних питаннях, так і у побутових. Наприклад, Аня не готувалася до зимового сезону і певні обов’язки переклала на себе. Так само, коли вона готувалася до чемпіонату світу-2013, а у мене була травма, допомагав їй тренуватися, бігав «зайцем». Завжди підтримуємо один одного і працюємо на один результат.
 
Підтримка Анни безсумнівна, але якщо говорити про національні турніри, то підтримка у вигляді сильнішої конкуренції також не була б зайвою?
 
Всі найкращі результати я показував не в Україні. Закордонні турніри завжди стимулювали, найкращі результати сезону встановлював на головних стартах року. Звісно, якби в Україні конкуренція або хоча б середній клас були трішки вищими, то й змагатися було б легше. На національному чемпіонаті сам себе змушую налаштовуватися на кожен вид. Тобто мене «заводять» не суперники, а я сам. Цього року дуже довго чекав початкових висот у секторах для стрибків у висоту і з жердиною. А це виснажує. Крім того, хочеш чи ні, а спостерігаєш за змаганнями, переживаєш з хлопцями кожен їхній стрибок. Це накладає відбиток, відновлення після таких змагань буває дуже довгим.
 

Проте рекорд України у приміщенні ви встановили у Запоріжжі.

 

Там все ж допомагали трибуни і те, що це Запоріжжя: рідний манеж, я з усім там знайомий, усе знаю.

 
Зараз ви тренуєтеся і у Запоріжжі, і у Броварах; і у Дмитра Льопи, і в Олександра Юркова. Як між ними відбувається розподіл обов’язків?
 
Дмитро Іванович зараз уже не може літати на закордонні збори. Там ми весь час були з Олександром. А після Португалії відразу поїхали у Запоріжжя. Юрков приїжджав до нас на два збори.
 
Дмитро Іванович – висококваліфікований спеціаліст, у нього великий досвід у підведенні до змагань. Ми постійно з ним консультуємося: він знає, які вправи потрібні, які дають результат, а які ні. Він і мене колись цьому навчив, і ми завжди користуємося його напрацюваннями.
 
Більш дружніх легкоатлетів, ніж багатоборці, мабуть, не існує. Це пояснюється складністю виду чи є ще щось?
 
У нас і справді дуже складний вид і всі знають, як багато потрібно працювати, щоб показати гідний результат і бодай відібратися на чемпіонат світу. Нікому ніколи легко не давалися 8000 очок. Крім того усі багатоборці змагаються зі своїми результатами. А з результатами суперників – лише у заключному виді.
 
Плюс у нас дводенні турніри, і за рік їх досить багато. Ми купу часом проводимо разом – і до змагань, і під час, і після них. Всі знаємо один одного, підтримуємо, спілкуємося з тренерами, обговорюємо методики тренувань, харчування. Ми і справді стаємо як друзі.
 
Минулого року ви були на зборі у США і тренувалися разом з олімпійським чемпіоном Ештоном Ітоном. Що найбільше запам’яталося, яким досвідом поділилися один з одним?
 
Сподобалося їхнє ставлення до тренувань. Атлети, незалежно від їхніх результатів, тренуються на рівних, допомагають один одному під час бігових робіт. Їм же сподобалася наша стрибкова робота, вони включили це у свою методику підготовки до змагань. Той збір був корисним для обох сторін.
 
Ештон Ітон завжди запрошує спортсменів. Йому так само складно тренуватися, як і нам. А коли працюєш у парі, то набагато легше.