У заключній, шостій, спробі Наталія Золотухіна встигла випустити молот на останній секунді. Судді зафіксували 65,60 м. І хоча Альону Шамотіну їй наздогнати не вдалося (представниця Дніпропетровської області у третій спробі метнула на 67,91 м і стала срібною призеркою чемпіонату), «бронза» стала хорошим приводом для піднесеного настрою.
«На турнірі у Молдові я метнула молот на 71,06 м і так виконала кваліфікаційний норматив на Ігри у Ріо-де-Жанейро. На чемпіонаті України мої 65,50 м мали дещо скромніший вигляд. Та на це є причина, – пояснила Наталія Золотухіна. – Через хворобу я підійшла до цих змагань далеко не в найкращій формі. До того ж, у перших спробах довелося призвичаюватися до нової арени. Сектор луцького «Авангарду» відповідає усім міжнародним вимогам. Та зазвичай на внутрішніх змаганнях відкрита частина, не огороджена сіткою, є більшою. Тому у перших спробах мій молот влучав у сітку. А ось заключні спроби вдалося виконати належним чином.
Кожен сектор є унікальним. Навіть самі кола секторів відрізняються за жорсткістю покриття. Та я ніколи не розділяю їх на зручні і незручні. Якщо хочеш, аби успіх не був одноразовим, потрібно вміти добре виконувати свою роботу, незважаючи на зовнішні умови.
Я дійсно свою «бронзову» спробу виконала на останній секунді? Значить, додала нервової напруги не лише собі, а й тренеру та усім іншим. Це добре (сміється). Що ж це за змагання були би без адреналіну? Насправді, хвилювання перестає бути «валідольним» з кожним додатковим стартом, коли спортсмен звикає до присутності суперниць і змагальної боротьби. На жаль, у нас не так вже і багато стартів: до чемпіонату України було лише три-чотири. А мені, аби впевнено почуватися, необхідно бодай шість-сім. З іншого боку тішить, що в Україні у нас така конкуренція: суперниці не дозволяють розслабитися.
В Амстердамі моя мета – поліпшити власне досягнення. Так, усі ми, спортсмени, мріємо про перемоги. Та вдалим я вважаю не лише той старт, який приніс мені медаль. А передусім той, де сповна використала можливість для вдосконалення».
Олена САДОВНИК, «Високий замок»
