Після повернення з юніорського чемпіонату світу в усіх наших його учасників тепер є можливість відпочити. В усіх, окрім однієї – бронзової призерки Бидгоща-2016 Юлії Левченко. У столичної висотниці попереду ще дебют на головному старті чотириріччя – Олімпійських іграх в Ріо.
– Трошки важко, адже сьогодні буквально з літака потрібно відразу їхати на тренувальні збори.
– Думки про Олімпіаду не заважали в Польщі?
– Ні, я про це не думала. Зараз вже, звісно, потрібно налаштовуватися. Розслаблятися не можна. От що заважало в Польщі – так це погода. Якась не зрозуміла вона була – сонце, вітер. У нас ледь не вся команда там прихворіла. Виходили на старт з нежиттю. Але нічого страшного, вже все позаду.
– Усі вболівальники, коли спостерігали за змаганнями в Польщі, тримали в голові ваш шалений результат на чемпіонаті України – 1 м 95 см. Реально було його в Бидгощі повторити?
– Я виходила в сектор спокійною, як ніколи була налаштована, все виходило, все було добре. А коли поставили планку на 1.89 – не знаю, що трапилося. Перші дві спроби просто подарувала суперницям. Розуміла свої помилки, намагалася, можливо, не технікою, а на силі вийти. Одним словом, щось завадило. Лише на третю спробу зібралася, вона гарною вийшла, хоч і не вдалою. Так потрібно було першу стрибати. І все, змагання для мене скінчилися. Жаль, бо тільки увійшла в азарт, готова була стрибати і підкорювати нові висоти. Через це трошки незадоволеною залишилася. Після цього навіть ніяких емоцій не було. Потім, поступово, ейфорія від медалі прийшла. Але після самих стрибків підійшла до тренера і кажу: «Я хочу ще стрибати»! Але, на жаль, біло пізно.
