Віталій Бутрим: «Дуже прикро програвати одну соту секунду»

42
Заключна пряма на чоловічій 400-метрівці подарувала українцям олімпійську надію на півфінал. Віталій Бутрим боровся на ній, як справжній звір. З деяких ракурсів могло навіть здатися, що він увійшов до трійки, яка поведе боротьбу у наступному колі. Але реалії були дещо інші. Для виконання цього завдання українцеві забракло лише однієї сотої секунди – 45,92 с.

 
– Дуже прикро програти одну соту секунди і не потрапити у півфінал. Шанси були, і не маленькі. Чи можна було набігти, чи можна було зробити швидше старт?.. Знаєте, можна багато думати і говорити, але я не хочу виправдовуватися. Я біг на максимум, та результат не зміниш, – каже Віталій. – Доріжка тут непогана, на ній можна показувати високі результати, особливо, якщо борешся.
 
А можете пригадати, як бігли, коли встановлювали національний рекорд?
 
Я навіть пам’ятаю, що було чотири роки тому: з якими емоціями виходив на стадіон у Лондоні, як біг перший віраж. Якщо говорити про національний рекорд, то починав швидко, пронісся віражем і ще думав, чи варто збавляти швидкість, адже на фініш мене могло і не вистачити. Було важко, але вийшло так, що попри це зміг ще й набігти.
 
Вам вкотре довелося бігти по внутрішній доріжці. Багато атлетів нарікають на крутий віраж…
 
Якщо ти біжиш повільно, то можеш щось прокручувати у голові. А коли я біжу, то не встигаю про щось подумати. У мене нема думок про те, чи «викидає» мене з того віражу, чи ні.
 
Адаптувалися у Ріо швидко?
 
Так, навіть не чекав, що акліматизація пройде так швидко. У Пекіні було дуже складно. А тут – лише перші чотири дні, а потім увійшов у русло і все добре.