– Тренер ніяких завдань не ставив, я більше сама перед собою їх ставила, – каже Анастасія Бризгіна. – Хотіла поліпшити особистий рекорд. Але сьогодні була трішки в’ялою, не показала максимум. Хоча біг ніби і склався, по дистанції відчуття були відмінні. Очікувала стіну суперників перед собою, але коли вийшла на 200 метрів, побачила, що в трійці, і, мабуть, трішки розслабилася. Якби переді мною бігли, певно, більше зціпила б зуби. Не дуже задоволена своїм виступом.
Коли британка почала вас обходити, намагалися вчепитися і триматися за нею?
Намагалася зачепитися, але більше бігла сама з собою по дистанції. Та цей дещо в’ялий старт завадив набігти, показати свій звичний фініш. Витискала з себе все, але ноги сьогодні не «дзвеніли».
Говорили про те, що доріжка тут сприяє швидкому бігу. Вам це вдалося відчути?
Так, доріжка і справді класна, бігуча. Якщо бути готовим на високі результати, вона їм лише сприятиме. Стадіон… Спочатку думала, що тиснутимуть трибуни. Але я звикла, я виступала на комерційних змаганнях. На таких стадіонах, звісно, не була, але масштаб арени і змагань не завадив.
Участь у вашій підготовці бере не лише Костянтин, а й Олена Рурак, чи не так?
Так, вона мій другий тренер, їздить з нами на збори, змагання, спостерігає за нами, готує, у тому числі, психологічно. Вона сама досить швидко бігала 400 метрів і може, як ніхто, порадити, як все зібрати по поличкам і показати результат, коли твій стан, м’яко кажучи, не той, що потрібно. Тому у мене два тренери і нам добре працювати разом.
У вашій групі досить серйозна організаційна робота. Вона допомагає зібратися на доріжці?
Так, тренер, певно, тримає нас у більш жорстких рамках, ніж інші. Але якби ми не прислухалися до нього і не виконували те, що він говорить, можливо, і наші результати не росли б, і медалей не було б.
