Боря Гільман жив на Бессарабці, навчався в школі, що була поруч, а на уроках фізкультури відрізнявся від однолітків швидким бігом і непереборним бажанням далі за всіх стрибнути в довжину. Мати хлопця працювала на Київській ювелірній фабриці (розташованої також на Бессарабці), що була складовою системи Міністерства торгівлі. Фабрика мала власний колектив фізичної культури «Спартак», котрий організовував власні змагання та виставляв команду на різноманітні міські старти.
1948 року мати записала Бориса до складу фабричної команди для виступу з бігу на 60 м на міських змаганнях. І серед своїх однолітків він показав найкращий результат. Як правило, на таких заходах завжди були присутні тренери, які або судили змагання, або намагалися знайти здібних підлітків для поповнення навчальних груп в ДЮСШ.
Виступ юного Гільмана зацікавив тренера Володимира Юхимовича Козловського, який і запропонував Борису розпочати регулярні тренування. Хлопець погодився.
Тож не дивно, що перед вступом на хімфак у КТІЛП він вже мав IIспортивний розряд з бігу на 100 м. Ставши ж студентом продовжив тренування вже під керівництвом тренера-викладача вишу — Фелікси Терещенко. Проте, на останньому курсі, розпочавши роботу над дипломом, на тренування вже не знайшов часу. Але на все життя зберіг спомин про одне тренування на стадіоні «Динамо», коли під час стартового розбігу впав і сильно пошкодив об гарову доріжку шкіру на руках та животі.
У ті роки в країні тільки один день був вихідним. Тому саме у неділю влаштовувалися змагання. Борис інколи брав в них участь як звичайний суддя, отримуючи не тільки задоволення від самого процесу суддівства, а й невеличкий додатковий заробіток. Він відзначався обов’язковістю та був відмінним виконавцем, тому голова міської колегії суддів М.Я. Резніков із задоволенням запрошував його брати участь у суддівстві.
11 червня 1956 року Борис захистив диплом з відзнакою. Присутній на комісії представник УкрНДІ шкіряно-взуттєвої промисловості запропонував залишити Гільмана в Києві, а не відправляти до Львова за вже отриманим ним по розподілу направленням. Таку несподівану радість Борис вирішив розділити із друзями й попрямував на стадіон «Динамо». А там саме у цей час проходили міські змагання, на яких з невідомих причин був відсутній диктор. Тож, побачивши Бориса, пан Резніков запропонував йому випробувати себе у якості диктора й посадив за мікрофон. І в щойно спеченого фахівця-хіміка перший «млинець» вдався на славу. Учасникам змагань і їх керівництву сподобався голос диктора і фахове висвітлення подій на секторах і доріжках. З того часу пан Гільман став знаним суддею-інформатором на змаганнях різних рівнів, зокрема на таких міжнародних матчах як СРСР — США, СРСР — НДР, СРСР — ФРН, Україна — Англія.
Працюючи у вищезгаданому УкрНІІ він займався науковою працею, заразом вивчивши англійську мову. Став старшим науковим працівником. У 1967-му захистив у Москві в Міністерстві оборони СРСР дисертацію по закритій темі «Обезжиривание меховых овчин для военной одежды» і здобув звання кандидата технічних наук.
У 1966 році в Києві відкрився філіал Донецького торговельно-економічного інституту. А його ректором призначили першого заступника Київського міськвиконкому Тамару Іванівну Скирду, людину освітчену, ініціативну, вмілого управлінця, яка ще й симпатизувала спорту. Борис Айзікович прийшов до неї на співбесіду й був прийнятий на посаду викладача. У 1969 році він пройшов за конкурсом на посаду старшого викладача, а згодом став доцентом кафедри. В цьому інституті він працював до виходу на пенсію у 1994 році.
У своєму виші пан Гільман був ініціатором проведення різних спортивних заходів, активно брав участь у суддівстві міських, республіканських і всесоюзних змагань з легкої атлетики. З часом отримав звання судді республіканської категорії, потім – Всесоюзної категорії. За часів Незалежності України, згідно наказу тодішнього Міністра спорту Валерія Борзова, власники звання «Суддя Всесоюзної категорії» отримали статус «Національний суддя по спорту».
У 1978 рокі Борис Айзікович написав методичні рекомендації «Судья-информатор на соревнованиях по лёгкой атлетике», яку за рекомендацією Управління легкої атлетики Спорткомітету України було надруковано Республіканським науково-методичним кабінетом з фізичної культури і спорту (керівник — Юрій Рукін). Ця праця Гільмана здобула схвальні відгуки у Всесоюзній колегії суддів (керівники – В. Гарбер, А. Михайлов). А за порадою мого товариша по навчанню В.Л.Сича – заступника голови Спорткомітету СРСР, котрий безпосередньо курував легку атлетику, вона склала основу для курсу підготовки суддів-інформаторів країни.
Мені, керівнику легкої атлетики в Україні і головному судді багатьох всесоюзних та міжнародних змагань, було приємно і комфортно працювати з людиною розумною, письменною, вельми кваліфікованою, яка завжди могла розповісти, за потреби й англійською мовою, цікаві факти з історії легкоатлетичного спорту, безмежно в нього закохану.
Одним з головних питань під час організації змагань було їх урочисте відкриття і закриття, і ще — церемонії нагородження. Для цього писалися сценарії, які погоджувались та затверджувались. Пан Гільман заздалегідь їх писав, до подробиць продумував усі деталі. Ми знали, що все буде гаразд, зрозуміло і представникам команд, і спортсменам, а головне – цікаво і зрозуміло для глядачів.
Дитиною Боря Гільман розпочав тренування у ДСТ «Спартак» і всі свої наступні роки залишався спартаківцем. Республіканська організація цього товариства нагородила його почесним знаком «Ветеран ДСТ «Спартак».
Київська міська організація товариства, з дня свого відновлення у цьому статусі (2005 рік), разом із Управлінням молоді і спорту КМДА, відділом НОК України в Києві проводить щорічні Спартакіади «Здоровий киянин» серед виробничих колективів Києва, а також «Юний спартаківець» серед дітей та підлітків. У їх проведенні багато років брав участь один з кращих дикторів-інформаторів України, суддя Національної категорії Борис Айзікович Гільман.
Юрій Тумасов, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України