Ігор Гоцул: «Я можу собі дозволити мати ворогів»

313
В журналістиці є такий термін «дотриматися балансу». Він означає наступне: якщо є якийсь конфлікт, то задля формування загальної його картини потрібно вислухати обидві сторони, які приймають в ньому участь. А глядач/читач/слухач, на основі викладених журналістом фактів, вже сам має для себе приймати рішення – хто правий, а хто ні.
 
Останнім часом Федерацію легкої атлетики України та її керівництво накрила хвиля звинувачень. В провину ставлять багато що. Але всі ці нападки здебільшого однобокі. Аби вирівняти баланс, прес-служба Федерації легкої атлетики України поставила усі «слизькі» запитання, які там підіймалися, президенту ФЛАУ Ігорю Гоцулу. Розмова тривала досить довго, тому публікуватимемо її частинами.
 
– На вашу думку, з чим пов’язана така масована атака в деяких ЗМІ на керівництво Мінмолодьспорту України, ФЛАУ та на вас особисто?
 
– Тут є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Перша – легка атлетика є лідером українського спорту. Вона один з двох видів спорту (разом зі спортивною гімнастикою), який здобував для незалежної України медалі на всіх без винятку Олімпійських іграх. Вона здобула більше, ніж будь-який інший вид спорту, нагород на Олімпійських іграх. І ми залишаємося лідерами, попри велику кількість труднощів, з якою стикаємося в нашій країні. А лідери завжди у низки людей викликають заздрість і певні нездорові емоції.
 
Другий момент – легка атлетика є одним з локомотивів змін, які зараз відбуваються в українському спорті. Багато ініціатив, які сьогодні реалізуються, йшли від нас, підштовхувалися та підтримувалися Федерацією легкої атлетики України. В тому числі й ініціатива з втілення в життя принципу, що існує в усьому цивілізованому світі – принципу автономії спорту. Коли держава підтримує спорт як соціально важливе явище, але не вмішується безпосередньо в спортивне життя, визнаючи право федерацій на чемпіонати, самостійність, власні ініціативи і рішення. Реалізація цього принципу в тому числі знайшла відбиток в експерименті, який проводиться Міністерством молоді та спорту України, з делегування федераціям повноважень разом з бюджетними коштами. В Європі, окрім України, залишилося лише дві країни, в яких продовжують існувати накази про проведення національних чемпіонатів – Росія та Білорусь. В інших Міністерства передають ці повноваження громадським організаціям. В меншій кількості випадків – об’єднаному спортивному союзу чи олімпійському комітету, в більшості – напряму федераціям, з передачею їм бюджетних коштів. Причому, в жодній європейській країні не існує такої зарегульованості цього процесу, який існує у нас.
 
Кабмін, виконуючи свої зобов’язання перед європейською спільнотою, своєю постановою затвердив такий експеримент для українського спорту, щоб підтвердити – такий принцип може бути реалізований в Україні. На мій погляд федерації, які беруть участь в експерименті, чудово з цим впоралися. Не було зірвано жодного заходу. Більш того, низка федерацій зуміла серед іншого провести в Україні серйозні міжнародні змагання. Ось як цими днями Федерація хокею України проводить в Києві юніорський чемпіонат світу.
 
Звісно ці процеси викликають шалену злобу і заздрість у чиновників, які не бачать себе в новій системі. Які розуміють, що якщо цей принцип і далі буде впроваджуватися в українському спорті, вони втратять свої віжки правління. Розуміючи наслідки для себе, вони сьогодні активізувалися, щоб очорнити ФЛАУ, кинути тінь на експеримент. І, відігравши все назад, повернути ситуацію до колишніх установок, коли все і вся в українському спорті вирішували чиновники, а федерації з видів спорту були лише формальним додатком для легітимізації їхніх рішень.
 
Реформування завжди б’є по чиїмсь інтересам. Будь-які зміни завжди комусь наступають на улюблений мозоль. І в цьому сенсі зміни, які відбуваються в ФЛАУ, і зміни, які відбуваються в українському спорті, ламають чиїсь схеми, плани, зачіпають чиїсь інтереси. І це викликає спротив.
 
Ще один аспект, який варто взяти до уваги – наша безкомпромісна боротьба з допінгом. Допінг – це достатньо серйозний бізнес, який розповсюдився в українському спорті, і який сьогодні, в тому числі і нашими зусиллями, загнано в глухий кут. Препарати, які вживали спортсмени, не з’являлися самі по собі. Схеми їх вживання не з’являлися самі по собі. Це все предмет купівлі-продажу. Прикриття, закриті проби – це все було достатньо добре організованим бізнесом. Окрім цього виросло ціле покоління тренерів, які лише так і досягали результатів, за які, між іншим, отримували призові від країни, надбавки, звання. І зараз вони відчувають через це досить серйозні труднощі.
 
Окрім цього в мене особисто є опоненти – люди, які мене не сприймають і не приймають, зараз намагаються скористатися моментом і помститися мені. Один з таких випадків – Віктор Шлінчак, який, в моєму розумінні, жорстко порушуючи принципи журналістської етики, використовує своє видання для зведення рахунків зі мною. Чому я маю право так говорити? Близько трьох років тому Віктор вирішив розширити свій бізнес: зайнятися виготовленням екіпіровки для української збірної і продавати її Міністерству так Національному олімпійському комітету України. Ми з ним обговорювали декілька разів це питання і я йому казав, що це не можливо. Я йому пояснював, що зусилля, які НОК робить з залучення спонсорів, економлять значні кошти державному бюджету – мільйони гривень. Потрібно розуміти, що Україна не закуповує екіпіровку для Олімпійських ігор. Завдяки зусиллям НОКу вона надається спортсменам безкоштовно. Віктор Шлінчак хотів зламати цю систему і організувати виробництво форми з наступним її продажем нам. І коли це не вдалося, він організував злісних репортажів, звинувачуючи Мінмолодьспорту та НОК у відсутності патріотизму та корисливості. Відчуваєте схожість з нинішніми його матеріалами?
 
Друга історія – приблизно в той самий час мене запросив до себе в кабінет Міністр, де вже знаходився Віктор Шлінчак. Віктор прийшов з наступним питанням: лобіював інтереси свого давнього товариша Олександра Кузіна, і вмовляв Міністра в обхід конкурсу призначити його головним тренером збірної України з видів витривалості. Коли я відмовив в цьому Шлінчаку і сказав, що призначення буде проходити у суворій відповідності з встановленою процедурою, а саме через відкритий конкурс, то це викликало його невдоволення. Як я розумію, зараз він намагається зі мною поквитатися.
 
І останній момент, на який слід звернути увагу – вся сьогоднішня метушня лягає в гарно оздоблений грунт загальної розчарованості в країні, недовіри, настроїв «все пропало», тощо. Зараз люди охоче вірять, що будь-який чиновник вже за визначенням є корупціонером та сволотою. Люди важко сприймають позитивну інформацію, шукаючи в ній підступ. На жаль, такі настрої є, і подібна інформація знаходить своїх благодатних слухачів і дуже активно розходиться.
 
– Ви досить спокійно про все це розповідаєте. Вас не непокоїть, що це суттєвий удар по репутації?
 
– Коли мене запросили на посаду заступника Міністра, я, даючи згоду, усвідомлював, що напевно мої дії не всім сподобаються. Усвідомлював, що не приходжу просто радіти цій посаді. Приходжу для відстоювання певних принципів, підходів. І залишатимуся тут доти, поки для себе не вирішу, що всі інструменти для їх реалізації повністю вичерпано, або поки контракт зі мною не буде припинено. І у зв’язку з цим я прийняв для себе рішення: маю діяти, не намагаючись комусь сподобатися, діяти швидко та рішуче, щоб здійснити те, що вважаю правильним, і що вважаю корисним для українського спорту. У цьому сенсі маю сказати: я можу собі дозволити мати опонентів і навіть ворогів. І інколи навіть навмисне їх провокую.
 
З іншого боку, як будь-якій нормальній людині, мені не приємне обливання брудом. Я досить нормально ставлюся до критики і ніколи її не персоналізую. Я можу з великою повагою продовжувати ставитися до людей, які не поділяють мою позицію і в чомусь зі мною не згодні. Але те, що відбувається останнім часом, на жаль виходить за межі просто професійної дискусії. Часто використовуються маніпуляції, прямі образи, голослівні звинувачення, мовляв, ми сказали, а ти йди й доводь, що це не так. І у зв’язку з цим я змушений захищатися. Прийняв рішення, що щодо низки найбільш кричущих моментів буду звертатися до суду і захищати своє ім’я. Тому що в мене є повага до себе, в мене є мої рідні та близькі, яким також боляче. У мене є відповідальність перед справою. І я розумію, що від моєї репутації значною мірою залежить як впроваджуватимуться ті чи інші ідеї, які я відстоюю. В цьому сенсі я буду жорстко захищатися. Але захищатися не запропонованими опонентами методами – голослівними звинуваченнями чи якимись страшилками. А в спосіб, передбачений чинним законодавством. Я вже працюю з юристами, і ми готуємо позови стосовно низки осіб, які найбільш завзято переступають етичні принципи і розповсюджують відверту брехню.
 
– Один з найактивніших ваших «обвинувачів» – Народний депутат Денис Силантьєв. Звинувачення на вашу адресу він озвучив в тому числі на засіданні Верховної Ради.
 
– Скажу так: стосунки з Денисом Силантьєвим найближчим часом ми з’ясовуватимемо в суді. Він один з тих людей, який, на мій погляд, порушив закон, розповсюджуючи наклеп на мене. Причому використав для цього найвищу трибуну в країні. Я готую з цього приводу позов, і суд поставить крапку в нашій суперечці. Брехня має бути покарана.
 
– Тим не менш, хотілося б почути вашу позицію з приводу кожного з його звинувачень. Перше – чи є незаконним суміщення посад першого заступника Міністра молоді та спорту України та президента ФЛАУ?
 
– Відповідь на це запитання має бути знайдена в законний спосіб. Законом встановлено два органи, які мають право висловитися з цього приводу – Національна агенція з питань запобігання корупції та суд. Коли я йшов на посаду заступника Міністра, я консультувався з юристами щодо можливих претензій з приводу сумісництва. Ми розуміли, що вони можуть бути, і вжили на наш погляд всіх необхідних дій, щоб дотриматися закону в цій частині. Зазначу, що зараз питання про законність чи незаконність сумісництва моїх посад знаходиться в суді. Залежно від рішення суду я визначатиму свої подальші дії. Якщо суд в якійсь частині знайде в моїх діях конфлікт інтересів – я, відповідно, буду вживати кроки щодо усунення цього конфлікту інтересів. Якщо суд підтвердить нашу правову позицію, то я продовжуватиму свої активні дії, направлені на реформування українського спорту.
 
– Чи використовували ви свій міністерський вплив для лобіювання інтересів Федерації легкої атлетики України?
 
– Так, використовував. Для лобіювання інтересів і ФЛАУ, і всіх інших федерацій з олімпійських видів спорту. В Міністерстві я відповідаю за олімпійські види спорту і активно намагаюся усіма своїми діями захищати їх інтереси і спорту загалом. На мій погляд, це і є мій обов’язок. На мій погляд, взаємодіючи з ФЛАУ я не робив нічого, що виходило б за межі закону. Я лобіював інтереси ФЛАУ рівно так само, як лобіював інтереси інших федерацій.
 
– Чи працює в якихось міністерських чи федераційних структурах ваш рідний брат, якого називають головним творцем ваших, так званих, корупційних схем?
 
– Ні, не працює. Розповсюджується дезінформація, що мій рідний брат очолює компанію «Атлетіка Віва», через що цю компанію намагаються усіляко зв’язати зі мною. Насправді ситуація наступна. Компанію «Атлетіка Віва» було створено багато років тому, коли президентом ФЛАУ ще був Валерій Пилипович Борзов. Ця компанія на 100 відсотків належить ФЛАУ. Інтересів жодної приватної особи в ній не має. Основна ідея, яку було закладено при її створенні, наступна. На ринку України було дуже мало компаній, які готові були постачати якісні інвентар та обладнання для спорту взагалі та для легкої атлетики зокрема. І ФЛАУ неодноразово стикалася з тим, що Міністерство, витрачаючи ті мізерні кошти, що виділяються на спорт, закупляло для легкої атлетики інвентар та обладнання, яке не відповідали жодним стандартам. І тоді було вирішено створити цю компанію, щоб в першу чергу гарантувати якість постачання інвентарю та обладнання для легкої атлетики. Компанія працює на ринку достатньо давно, в тому числі бере участь в тендерах Мінмолодьспорту. Частину тендерів вона вигравала, частину програвала. Зокрема, за останні два з половиною роки «Атлетіка Віва» п’ять разів брала участь у конкурсах Міністерства, з яких виграла три.
 
Діяльність компанії велася при різних міністрах та різних керівниках «Укрспортзабазечення», в повній відповідності з чинним законодавством. Працює вона самостійно, у неї є своє керівництво, і вона абсолютно автономна в своїх рішеннях – ні я, ні ФЛАУ туди не вмішуємося. І тому твердження, що мій брат працює у структурі ФЛАУ, не правда. В той самий час було б не правдою говорити, що він не має жодного відношення до компанії «Атлетіка Віва». Тут потрібні роз’яснення. На скільки мені відомо, на певному етапі у компанії виникли великі труднощі в організації обліку. Вона активно шукала консультанта, який здатен був надати таку допомогу. За рекомендацією президента ФЛА Київської області Андрія Комарова до цієї роботи був залучений мій брат, який є фахівцем з організації бухгалтерського обліку. Певний час він здійснював такі консультації на волонтерських засадах. Оскільки вони були успішними, директор компанії прийняла рішення залучити його у якості працівника вже на постійній основі. Це – рішення директора. Приймалося воно виключно керівництвом компанії і не узгоджувалося ні з ФЛАУ, ні зі мною. І це рішення не суперечить жодному законодавчому акту України.
 
– В чому полягає ваш конфлікт з керівником «Укрспортзабезпечення» Тарасом Сирицею?
 
– У мене не має конфлікту з керівником Укрспортзабезпечення. Це у нього є конфлікт зі мною. Я маю власну позицію, яку частково виклав на початку нашої розмови. «Укрспортзабезпечення» в тому вигляді, в якому існує зараз – це рудимент «совка». Це годівниця для корупціонерів, елемент приниження спортсменів та тренерів. В такому вигляді вона має перестати існувати.
 
Другий момент. Ще два роки тому я виказав свою позицію Міністру, що Тарас Сириця, як керівник «Укрспортзабезпечення» не справляється зі своїми обов’язками. Чому я так думаю. По-перше, пан Сириця не знає, не любить і не розуміє спорт. І тому багато прийнятих ним рішень базуються на формальній логіці і не враховують специфіку та особливості спорту. А значить часто йдуть у розріз з інтересами спорту…
 
… Продовження інтерв’ю з Ігорем Гоцулом – незабаром.