Андрій Проценко: “Не маю наміру після Токіо завершувати кар’єру”

268
Підготовка до літнього сезону, плани, олімпійські мрії на 2020 рік… Все це розбилося в один момент. Пандемія COVID-19 змінила життя багатьох людей по всьому світу. Як буденне, так і спортивне. Стрибун у висоту Андрій Проценко не став винятком і, як і інші, разом з тренером Геннадієм Зуєвим був змушений пристосуватися до існуючих реалій.

 
Менше ніж за два тижні Андрій нарешті пригадає смак змагань, а поки що він активно готується до такого незвичного і невизначеного сезону.
 
Доки було холодно, Андрій Проценко перебував на зборах. У літній час тренувався вдома, а останні два тижні провів на зборі у Луцьку.
 
– На зборі у Португалії ми були трішки довше, ніж планували… Два місяці замість двох тижнів, – пригадує Андрій Проценко. – Все було зачинено, були без стадіону. Лиш ліс і море. Але були, приміром, бар’єри, хоча особисто ми майже ніяким спорядженням не користувалися. Крім ваги у вигляді один одного. Добре, що у мене був хороший напарник – Андрій Ковальов.
 
Найскладніший момент, мабуть, був після повернення з Португалії, коли у чотирьох стінах відсиджував двотижневу самоізоляцію. Зробив усе чесно. Сім’я була у селі, а я вдома весь цей час.
 
Влітку ненадовго з’їздили з сім’єю на море, у Скадовськ. Трішки відпочили, позасмагали. Зазвичай я такого собі не дозволяю, а цього року вдалося.
 
Комусь карантин і перенесення основних турнірів сезону пішло навіть на користь. Хтось лікував травми, хтось відновлювався. Як було у вас?
 
Ми готувалися, нічого не переривали. Зараз чекаю на змагання, щоб хоч пару разів десь стартувати. У планах командний чемпіонат України і чемпіонат України у Луцьку. Щодо міжнародних стартів, то поки що нічого не зрозуміло. Приміром, у мене було запрошення на турнір в Угорщині, але у кожній країні свої правила карантину. У них, наскільки я зрозумів, стрибки у висоту вважаються контактним видом, оскільки ми приземляємося на один сектор. І наш вид відмінили.
 
Натомість на етапі “Діамантової ліги” у Монако стрибки у висоту будуть відбуватися. Але якщо спочатку планувалося, що вони будуть чоловічими, то після скорочення “діамантового” сезону організатори вирішили віддати перевагу жіночим. У нас на сьогодні немає відвертого лідера, натомість результати жінок досить високі і організатори, отримавши змогу самостійно обирати ті дисципліни, які їм цікаві, віддали перевагу саме їм. Читав, що участь у цих змаганнях візьмуть і наші Ярослава Магучіх та Юлія Левченко.
 
Можливо, якісь міжнародні змагання будуть у вересні, але розтягувати сезон до жовтня не дуже хотілося б. Краще розпочати підготовку до наступного. Але що буде наступного літа, теж незрозуміло. І через цю невизначеність дуже складно. Знаю лиш, що після Токіо наразі не маю наміру завершувати кар’єру, хочу стрибати і далі.
 
По тренуванням, тестам можете сказати, у якій ви зараз формі? Чи все йде за планом?
 
Ніби все вдається. Але це тренувальний процес, а як насправді, добре покажуть змагання. На тренуваннях стрибаю з повного розбігу, зараз це шість кроків, раніше було вісім. Чому так? Можливо, раніше міг витримувати вищу швидкість. У будь-якому разі на даний момент мені так зручніше, і навіть стрибки стали стабільнішими.
 
А яка ситуація зараз у Луцьку? Не секрет, що думки щодо проведення чемпіонату України там у легкоатлетичної спільноти дуже розділилися.
 
Ми харчуємося самі, кафе і ресторани відчинені, жодної паніки у місті не відчувається. Але погоджуся з тим, що добиратися до Луцька таки складно. У цьому плані у Києві всім би було зручніше. Але рішення уже ухвалене, нам залишається лиш готуватися і змагатися.
Ольга Ніколаєнко, ФЛАУ