Грудень 2019 року перевернув кар’єру Артема Коноваленка з ніг на голову. Влітку він виграв юніорський чемпіонат Європи і встановив рекорд змагань з потрійного стрибка (16.50 м). У 2020-му успіх мав продовжитися, а результати зрости, але замість цього атлету весь рік довелося відновлюватися після травми.
«У грудні 2019-го я розірвав зв’язки надколінника на правій нозі. Травма дуже серйозна, але мені пощастило: головний спортивний лікар Донецької області Антон Діденко порадив мені чудового хірурга у Києві. Вже на другий день після травми мене прооперували з гарантією того, що я повернуся у сектор і виступатиму далі», – пригадує Артем.
Коноваленко пропустив увесь 2020 рік, відновлюючись після травми. У той час, пригадує спортсмен, найважчим було дивитися, як інші виходять у змагальний сектор, чого він сам зробити не міг. Але Артема підтримали багато людей, одним з яких був Анатолій Бойко, тренер однієї з найтитулованіших стрибунок потрійним у світі Ольги Саладухи.
«Я відразу уявляв собі, як поступово почну робити вправи після операції, як почну ходити, коли мені знімуть шви і дозволить хірург. Я вірив у це з перших днів, – говорить Коноваленко. – Але ще мені дуже допомогли слова Анатолія Григоровича про те, що в жодному разі не можна опускати руки і розслаблятися. Життя непросте й інколи підкидує випробування, щоб перевірити, наскільки ми насправді прагнемо мети і на що готові заради мрій.
Коли я відновлювався у Бахмуті, то періодично писав і телефонував Анатолію Григоровичу, ділився з ним успіхами: що можу ходити, потім трішки бігати, виконувати присідання, тощо. Він уважно вислуховував, давав поради і рекомендації. Навіть надіслав спеціальне обладнання для того, щоб я міг розробляти коліно.
А ще у той час, коли відновлювався, прикладом для мене була Ольга Саладуха. Я читав і слухав інтерв’ю, в яких вона розповідала, як не могла встати з ліжка, який складний шлях пройшла з тренером і реабілітологом, щоб повернутися. Це було дуже сильною мотивацією для мене. Дивлячись на неї, розумію, що немає нічого неможливого. Не так багато спортсменів у її віці можуть виступати на такому високому рівні і посідати призові місця на міжнародних змаганнях. Особливо після такої травми, як була у неї».
Лиш травмувавшись, Коноваленко, певно, навіть не міг уявити, що вже за кілька місяців почне тренуватися в Анатолія Бойка, в одній групі з Ольгою Саладухою.
«У травні 2020 року я попросив Анатолія Григоровича, щоб він взяв мене тренуватися до себе, – розповідає Артем. – Вважаю його найкращим фахівцем з горизонтальних стрибків в Україні і вірю у нього як у тренера. При цьому я чудово розумів, що він готує Олю до Олімпійських ігор і жодним чином не можна їм заважати. Упродовж багатьох років вони працювали вдвох. І я міг почекати цей рік для того, щоб вони у звичному їм режимі підготувалися до Токіо і виступили так, як обоє цього прагнуть. Але, на щастя для мене, Ольга, навпаки, підтримала мій перехід і вони з тренером сказали приїжджати.
Дату 13 серпня 2020 року, коли я приїхав до них, мабуть, запам’ятаю на все життя, адже вона дуже важлива і ключова для мене. Радий, що ми працюємо всі разом і я можу розвивати свою майстерність. Мені також дуже допомагає дружина Анатолія Григоровича Тетяна Базилюк. А Оля… Вона дуже стимулює мене у тренувальному процесі! У неї є норматив, вона готується до Олімпійських ігор – і я можу працювати паралельно з нею, щодня дивлячись на її професіоналізм».
У новому сезоні Коноваленко виступав уже вдвічі. Спочатку у Бахмуті, де стрибав з короткого розбігу, а потім і в Києві, де виконував спроби уже з повного і встановив особистий рекорд у приміщеннях (16.22 м).
«Результатом у Києві я був задоволений, але на той момент відчуття стрибка ще не зовсім повернулося. Я ще не до кінця відчував перехід з розбігу на стрибок, потрібно все виконувати потужніше і впевненіше. Але це був перший старт з повного розбігу. Мені потрібно розстрибатися, щоб відчути це, – пояснює Артем. – Стартів у зимовому сезоні буде не так багато, як я звик, та всі основні плани ми будуємо вже на літо.
Звісно, на мене покладена певна відповідальність, адже був рік перерви, в який мене підтримували фінансово, дозволивши ніде не виступати і лиш відновлюватися. У мене повірили – і це потрібно виправдати. Проте не можу сказати, що це надто тисне на мене. І я, і тренер розуміємо, що всьому свій час. Зараз головне повернутися, а так, сподіваюся, що мені вистачить здоров’я і сил для того, щоб ще впродовж багатьох років залишатися у спорті.
Зараз тренер дозволив мені стрибати так, як я стрибав до травми, хоча на початку намагався дещо змінити розбіг, прибрати зайві рухи. Та побачивши, що зараз мені некомфортно, поки що ці моменти лишив такими, як є. Хоча попередив, що ми все одно обов’язково усунемо все зайве і це дозволить виконувати стрибок рівніше».
У планах Коноваленка – командний чемпіонат України в приміщенні, на якому він вийде у сектор уже сьогодні, Кубок України в приміщенні (5 лютого) і чемпіонат України в приміщенні, де він спробує відібратися також на чемпіонат Асоціації Балканських легкоатлетичних асоціацій у приміщенні.
Влітку Коноваленко має намір зробити акцент на молодіжний чемпіонат Європи і Всесвітню Універсіаду. Щодо Олімпійських ігор загадувати не береться. «Якщо все складеться під час змагань у літньому сезоні, то можна буде намагатися відібратися і на них, – говорить Артем. – Але за це доведеться поборотися, і це буде дуже нелегко, адже норматив складає 17.14 метрів. При цьому в Україні востаннє за 17-метрову позначку стрибав Віктор Кузнєцов ще у 2013 році. Але як би не склалося, я вірю у те, що у мене буде ще одна Олімпіада попереду».
