Ірина Геращенко: «Розуміла, що можу, а що саме можу, вже буде залежати від того, що я робитиму в секторі»

486
Фото (с)Grzegorz Olkowski / European Athletics

Шлях Ірини Геращенко до медалі чемпіонату Європи в приміщенні з легкої атлетики був довгим, складним і по-спортивному драматичним. Недивно, що за неї вболівала ледь не вся Україна. І цього разу учениця Ірини Пустовойт змогла ощасливити і себе, і всіх, хто за неї вболівав.

Повернувшись в Україну Геращщенко світилася від щастя, а її очі випромінювали радість і вдячність всім, хто впродовж усього часу завжди був поряд і підтримував. В аеропорту вона поділилася враженнями від виступу на чемпіонаті Європи та, зокрема, пригадала емоції на 1.96.

«У мене на спробу залишалося 10-12 секунд, я взагалі нічого не змогла подумати, просто побігла й стрибнула, – пригадує Ірина Геращенко. – На той момент я була четвертою, програвала фінці Еллі Юннілі за спробами і дуже не хотіла залишатися на цій позиції. Розуміла, що вдала спроба на 1.96 означає, що я попереду. Щоправда, вона потім теж подолала цю висоту. Я хоч і не дивилася ні на чиї стрибки, але табло з результатами бачила. Прикро, що я Юлія Левченко не змогла цього зробити…

Фото (с)Alexander Hassenstein/Getty Images for European Athletics

Мене врятували 1.98. І я таки виграла медаль. Насправді, перед змаганнями попросила Ірину Григорівну (тренерка – прим.авт.) кричати на мене, сварити, використовувати всі методи, якщо я почну кудись відлітати і відключатися. Хоча зазвичай я не люблю, коли на мене кричать, я тоді не розумію, що потрібно робити. Але в Торуні була інша ситуація. Після другої спроби на 1.92, коли Ірина Григорівна вже розізлилася, я зрозуміла, що потрібно включатися, інакше буде ситуація, як на чемпіонаті світу в Досі, де я взагалі «перестала» стрибати. Я загадала, навіщо я сюди приїхала. Інколи було хвилювання, воно то зникало, то знову з’являлося. На якусь спробу взагалі була апатія, але після 1.92 я повернулася в сектор.

Завдання стояло робити чіткі й технічно правильні стрибки та боротися до кінця. Ми не розмовляли ні про результат, ні про місце. Розуміла, що можу, а що саме можу, вже буде залежати від того, що я робитиму в секторі. І якщо в кваліфікації я виконала завдання Ірини Григорівни на 100 відсотків, то у фіналі стрибала лише відсотків на 70. Це ми будемо допрацьовувати впродовж двох наступних зборів.

У Торуні також намагалася подолати висоту 2.00 метри. Це не вперше в моїй кар’єрі і це реально. Тут немає нічого надприроднього. Але на чемпіонаті Європи чогось трішки не вистачило або я вже витратила емоції, коли кричала. Якби зараз можна було повернутися назад, я б перші дві спроби на два метри робила спокійніше. А я аж надто хотіла, і це трішки завадило. Але, думаю, мені все під силу.

Я дуже сильно відчувала, що за мене вболівали, і безмежно за це вдячна. Євген Резанов, Віктор Грінюк, Галина Кравцова, це люди, які були поряд впродовж багатьох років. А особливо вдячна батькам, чоловіку і тренеру. Перемоги були не завжди, а вони завжди були поряд і підтримували».