Президент ФЛАУ Равіль Сафіуллін: «У політиці й спорті розбираються всі»

1204

Президент Федерації легкої атлетик України (ФЛАУ) Равіль Сафіуллін дав інтерв’ю сайту OBOZREVATEL, у якому прокоментував усі найгучніші скандали за участю легкоатлетів на Олімпіаді-2020.

– Равілю Сафовичу, в Токіо Україна завоювала 19 медалей, але тільки одну золоту, і посіла 44 місце в командному заліку. Що багато хто розцінив як провал. А яка ваша думка щодо цього?

– Абсолютно з ними не згоден. Будь то спорт чи показники діяльності підприємств, завжди порівнюють результат сьогоднішній з результатом попереднього року або аналогічного заходу. Якщо ми беремо спорт, то в цьому випадку з результатами попередньої Олімпіади. Але я б порівнював не просто з однією, а взяв би кілька літніх Олімпіад.

На Іграх-2008 в України було 27 медалей, з них сім – золотих. На Олімпіаді-2012 завойовано 19 медалей, із них шість золотих. У 2016 році – 11 нагород, з них два «золота». Тобто у 2012 році порівняно з 2008-м Україна взяла у 1,42 рази менше медалей. У 2016-му в Ріо – в 1,72 рази нагород менше, ніж на чотири роки раніше в Лондоні. Цього року, напевно, варто було очікувати ще більшого падіння. А в нас навпаки – у 1,72 рази медалей більше.

Тепер зупинюся на золотих медалях, через які деякі «фахівці» вважають виступ України в Токіо провальним. Давайте порівняємо: країна завоювала одну золоту медаль і більше жодної, і навіть немає п’ятих, шостих, десятих і так далі місць. А в іншої країни – немає золотих медалей, але безліч срібних і бронзових, багато четвертих, п’ятих, восьмих, десятих місць. У цьому випадку виходить, що держава з однією золотою медаллю вище ніж та, у якої безліч нагород? А якщо ще врахувати, що золотий медаліст був запрошений з іншої країни?

Якщо загалом говорити про розвиток спорту в тій чи іншій державі, то, звичайно ж, перевага у тієї, де більше досягнень і завойованих місць, а не тільки золотих медалей. У Косово всього дві золоті нагороди, і більше жодних, але вони виявилися попереду нас. Хіба це є показником розвитку спорту?

Існує й інший підрахунок зайнятого місця, який ґрунтується на показниках ВВП на душу населення. Так ось, якщо керуватися цим показником, то Україна взагалі посідає четверте-п’яте місце. Але чи об’єктивно це?

Тому галас навколо золотих медалей України, вважаю, абсолютно не виправданий. Як і нарікання на адресу міністра спорту Вадима Марковича Гутцайта. Може, гучно буде сказано, але йому потрібно висловити вдячність за те, що він прийняв міністерство, яке деградувало протягом низки років. Таке враження, що його попередники (Бородянського не враховуємо) робили все, щоб спорт не розвивався.

– Хотіли ж взагалі скасувати міністерство спорту.

– Такого роду експерименти вже були, і вони в корені себе не виправдали. Вважаю правильним рішенням створення самостійного міністерства молоді та спорту і призначення його керівником Вадима Гутцайта, олімпійського чемпіона, який пройшов складний шлях від спортсмена до міністра. Він знає, що потрібно робити на кожному етапі для досягнення успіху. І сьогодні в нас лунає на його адресу стільки критики.

Раніше говорили, в політиці й у футболі розбираються всі. Сьогодні я б перефразував цей вислів і сказав, що складається враження, що в політиці й у спорті розбираються всі.

Я тричі обирався депутатом Верховної Ради й чотири роки без двох тижнів очолював спортивне відомство країни. Розумію, коли критика звучить від ЗМІ, але коли це лунає з уст нашого єдиного чемпіона Олімпіади-2020, мені це не зрозуміло. Я прекрасно знаю Жана Беленюка. Коли він вперше став чемпіоном світу, я зустрічав його в аеропорту. З Сергієм Бубкою ми ходили до мера Києва Віталія Кличка, щоб вирішити житлове питання Жана. І сьогодні він ставить питання, в тому числі і мені, шляхом депутатських звернень.

Чи не простіше сісти за один стіл представникам міністерства, депутатського корпусу, національного олімпійського комітету, федерацій, усім, хто любить спорт і зацікавлений у його розвитку? Ніхто ж не заперечує наявність проблем. Так, є багато питань, але їх потрібно вирішувати шляхом ухвалення дієвих заходів, а не критикою. До того ж не завжди обґрунтованою.

Зверніть увагу, яке «господарство» прийняв Вадим Маркович, а головне, після кого? Той, хто був першим заступником міністра, вісім років очолював федерацію легкої атлетики. Я змушений був організувати аудиторську перевірку, яка мені «намалювала» близько 5 млн гривень боргів. Ось такі тут хлопці господарювали, вони ж і міністерство очолювали.

А Вадим Гутцайт розуміє спорт і робить для нього все. Навіть у греко-римській боротьбі, якою займається Жан Беленюк, змінив тренерський штаб збірної України, який сформували попередники, призначивши головним тренером людину, яка протягом 20 років взагалі була далекою від боротьби.

І Жана виводив на борцівський килим у Токіо вже чемпіон світу Володимир Шацьких. І сьогодні читати депутатські запити про склад делегації на Олімпіаді в Токіо… Уже хто-хто, а Жан Беленюк прекрасно знає спорт. Упевнений, люди спорту повинні спілкуватися між собою іншим чином.

Були нарікання на адресу нашої федерації, що повезли багато функціонерів, але я б хотів сказати, що в кожного своя функція. В аеропорту спортсменів зустріти потрібно? Провести, влаштувати, виїзд на тренування, заявка, форма… Хто цим буде займатися? Тренер чи сам спортсмен? Цього просто ніхто не знає. Не повезли ж ні своїх знайомих, ні членів своїх сімей, ні родичів.

Кілька слів про технічного спонсора федерації легкої атлетики України, компанію Asics, контракт з якою був укладений у 2018 році і в цьому році закінчується. Легкоатлети зазначали, що нічого не знають про умови угоди. Багато нарікань на якість форми, її розміри, час постачання товару й багато іншого. У Токіо була запланована зустріч з компанією Asics.

На переговорах була присутня й перша віцепрезидентка федерації Олена Говорова. Японська сторона була приємно здивована, побачивши призерку Олімпійських ігор. Щоб посилити наші позиції і вибити кращі умови для наших спортсменів, ми запросили ще й Сергія Бубку. Адже якби у нас було 20 золотих медалей на Іграх, то вже б за нами бігали спонсори, а поки навпаки. Це хтось враховує? Чи невже Говорова з її величезним досвідом не може підказати щось спортсмену або молодому тренеру?

Чи ми не хочемо проводити в Україні якісь великі змагання? Ми ж повинні знати, як це все організовано – як зустріти, як розмістити, що має бути на тому ж стадіоні. Нікого стороннього не було. При 32-х спортсменах в олімпійському селищі було 16 (50 відсотків) офіційних осіб (тренери, лікарі, масажисти, представник федерації). І тільки тоді, коли хтось їхав, на його місце приїжджали інші – відбувалася ротація. Я взагалі поїхав по лінії НОКу, щоб не займати чиєсь місце в селищі.

– Але ж питання більше було в тому, що спортсмени хотіли б бачити поруч з собою на Олімпіаді особистих тренерів. Та ж стрибунка з жердиною Марина Килипко порушила цю тему.

– Можна зрозуміти бажання спортсменів, але існує положення Міжнародного олімпійського комітету, що на сто відсотків спортсменів має бути не більш як 50 відсотків не просто тренерів, а офіційних осіб, куди входять тренери, лікарі, масажисти, представники федерацій тощо. Не може кожен спортсмен на Олімпіаді бути зі своїм тренером. На додаток до рішення МОК у федерації існує положення – якщо спортсмен входить до топ-10 світового рейтингу, тобто, є претендентом на медаль, то обов’язково на Олімпіаду їде особистий тренер.

І подивіться, хто у нас був з тренером. Ярослава Магучіх і її тренерка Тетяна Степанова, ще дві стрибунки у висоту Юлія Левченко та Ірина Геращенко, у яких одна наставниця – Ірина Пустовойт. Також з наставниками були Марина Бех-Романчук і Михайло Кохан. Марина Килипко в рейтингу була 22-ю, тобто, не відповідала вимогам. Як приклад, колишня чемпіонка світу та призерка Олімпіади Ольга Саладуха з потрійному стрибку посідала 13-те місце в топлисті напередодні Токіо – її тренер не поїхав.

Сергій Бубка в 1983 році, у Фінляндії, став чемпіоном світу, він був без тренера, а це ж та сама дисципліна. Наталя Добринська у 2008 році стала олімпійською чемпіонкою з багатоборства, й тренера теж не було. Та ж Марина Килипко перед Олімпіадою в Токіо виступала на двох комерційних стартах і була без тренера.

– Можливо, що її слова були сказані на емоціях після змагань…

– Я не проти емоцій. У когось їх більше, у когось вони проявляються меншою мірою. Але просто громадськість повинна розуміти, і та ж Марина повинна розуміти ситуацію. До речі, я прочитав в одному з видань, що тренер Килипко Віктор Шевцов отримує всього 4000 гривень. І вирішив розібратися. Виявляється, він працює – не пам’ятаю точно – або в училищі Олімпійського резерву, або в ДЮСШ на ставці. А за те, що окремо займається з Мариною, йому йде доплата в розмірі 4000 гривень. Ну це ж у корені змінює ситуацію.

– Тим не менш, багато перспективних і талановитих фахівців в Україні мають зовсім невеликі гроші, а потім виїжджають за кордон.

– Ви маєте рацію, що заробітні плати в тренерів низькі. Свого часу, коли я ще був міністром, була та сама проблема. Адже хороший тренер замість того, щоб готувати українського спортсмена високого рівня, їде за кордон і там готує конкурента нашому ж спортсмену – подвійний удар. І на рівні кабінету міністрів ми тоді провели постанову, щоб перешкоджати відтоку фахівців.

Хотіли встановити для провідних тренерів стипендію Кабміну в розмірі 24 000 гривен на місяць – на той момент еквівалент трьом тисячам доларів. Але бюджетне законодавство не дозволило цього зробити. І зупинилися тоді на цифрі в 9000 гривень на місяць. Було встановлено 75 таких стипендій. Але цього, звичайно, недостатньо.

– Але щоб дійти до провідних, тренерам знадобиться час, протягом якого потрібно на щось жити і утримувати сім’ю.

– Звичайно. Вони закінчують ВНЗ, дивляться на нікчемні тренерські ставки і не йдуть працювати за фахом. Природно, заробітна плата початківців-тренерів вимагає перегляду.

Хотілося б ось ще про що сказати: Олімпіада закінчилася, і ми бачимо хто нагорі в медальному заліку – США, Китай, Японія, Великобританія. Дуже чітко простежується зв’язок між кількістю завойованих медалей та економікою країни. Виходячи зі стану економіки нашої країни, 19 медалей наших спортсменів виглядають дуже навіть непогано.

– У Токіо виступили 47 легкоатлетів, і в зв’язку з цим теж були претензії. Мовляв, стільки спортсменів і лише одна медаль, і та – бронзова. Можливо, якби Магучіх взяла «золото», то критики було б менше.

– Звичайно. Але золота медаль і результати на Олімпіаді – це ж не результат роботи останнього року або навіть трьох років. Це далеко не так. У легкій атлетиці медалі розігруються у 48 дисциплінах. А ми були представлені тільки в 23-х. Менш ніж 50 відсотків. А чому не були представлені в інших? Та тому що повний провал у деяких дисциплінах. Всім відоме ім’я Сергія Бубки? Але маючи такого легендарного спортсмена, який першим у світі подолав зі стрибків з жердиною висоту 6 метрів, ми не були представлені в Токіо в цій дисципліні, як і в багатьох інших.

– У нас і бігові останнім часом слабкі…

– Так, наш Валерій Борзов – дворазовий олімпійський чемпіон, а спринту практично немає. Ми не брали участі з багатоборства, а Наталя Добринська – олімпійська чемпіонка Пекіна, Микола Авілов – олімпійський чемпіон. Ми дуже багато втратили. Як і в Ріо у 2016 році, у нас одна бронзова медаль, що явно не відповідає потенціалу України.

До речі, за результатами виступу в Токіо Вадим Гутцайт збирав у міністерстві президентів і головних тренерів федерацій літніх видів спорту. Відбулася дуже серйозна розмова. Необхідне внесення серйозних змін у діяльність спортивного відомства, якщо ми хочемо бачити інші результати. Сьогодні все питають з Вадима Марковича за результати, показані на Олімпіаді. А я б хотів сказати про таке.

Де в нас готуються юні спортсмени? Де в нас тренуються юні спортсмени? У ДЮСШ, училищах олімпійського резерву. У чиєму відомстві вони перебувають? Міністерства спорту? Ні. Вони належать до міністерства освіти. А чи відповідає міністр освіти за спортивні результати? Ні, це не входить до його обов’язків.

Далі – хто тренує цю дітвору? Природно, тренер, але де готують тренерів? В інститутах фізичної культури, яких в Україні п’ять. У чиєму віданні вони перебувають? Міністерства освіти.

Виходить, що міністр спорту відповідає за результат діяльності тренера й спортсмена, від спільної роботи яких і залежить результат, але він зовсім не бере участі в їхній підготовці до приходу до збірної і ніяк не може вплинути на початкових етапах. Але ж саме на цих етапах закладаються основи.

Беленюк – переможець Олімпіади в Токіо, ви – народний депутат, перший заступник голови комітету Верховної Ради з питань фізичної культури та спорту. Вирішіть питання передачі зазначених вище навчальних закладів під крило міністерства спорту. Якщо ми хочемо питати з міністра за результати його діяльності, а це поза всяким сумнівом, то давайте спочатку наділимо його всіма повноваженнями. Підготовка спортсменів і тренерів повинна бути у відомстві міністерства спорту, і це не тільки моя думка.

– Давайте ще порушимо тему скандалу в легкій атлетиці, коли до Олімпіади не були допущені три спортсмени, які не встигли здати потрібну кількість допінг-проб.

– З 2016 року ФЛАУ була введена серед семи чи восьми представників інших країн до «групи ризику» через використання заборонених препаратів і недостатню кількість проведених допінг-проб упродовж року. Для нас ввели положення, що крім проб на турнірах потрібні і три проби поза змаганнями з інтервалом між ними у 21 день. Проби в нас відбирає Національний антидопінговий центр (НАДЦ) і відправляє в акредитовану лабораторію, якої у нас немає, але ми цього прагнемо.

Протягом року потрібно збирати у спортсменів 3000 проб, але виходячи з наявних фінансів НАДЦ може брати тільки 2000 проб, бо вартість однієї проби 370 євро. А серед тих, у кого потрібно брати проби, – спортсмени-олімпійці, неолімпійці, паралімпійці, дефлімпійці. Тому наш НАДЦ не може взяти проби у всіх 300 легкоатлетів, які є кандидатами до збірної країни.

Наприклад, Назар Коваленко. Він не виконав олімпійський норматив. Проте за рішенням Всесвітньої легкої атлетики його включили до списку 60 учасників Ігор. Це сталося 18 червня і тільки після цього НАДЦ починає з ним працювати. Вони встигають взяти тільки дві проби, а третю – ні, що і стало порушенням.

– А навіщо тоді потрібно було їх включати до складу команди, якщо вони не встигали здати три проби?

– Справа в тому, що така санкція була застосована вперше і не тільки щодо наших спортсменів.

– Добре, а що за ситуація з бігункою Анною Рижиковою, яка цього літа стала рекордсменкою України на 400-метрівці з бар’єрами і посіла шосте місце на Олімпіаді? Вона скаржилася, що їй доводиться самій шукати кошти на відновлення.

– Проблеми в легкій атлетиці дійсно є, а де їх немає? Тільки вони не вирішуються відразу. Аня була серед ініціаторів зустрічі з групою спортсменів, яка тривала чотири години в будівлі міністерства в грудні минулого року. Я почув цілу низку пропозицій, було висловлено невдоволення в організації навчально-тренувальних зборів тощо.

Я прийшов у цей колектив не так давно і мені теж багато чого не подобається. Взяти той же конфлікт з Килипко. Марина каже, що на Олімпіаді тричі спілкувалася з тренером, і він це підтверджує. Тільки я не можу зрозуміти, як дві дорослих людини, тричі спілкуючись, не в змозі зрозуміти одне одного і виносять суперечку в публічну площину? Висновок простий – існує прірва між тренерами збірної команди з одного боку і спортсменами та їхніми наставниками з іншого.

– А якими результатами легкоатлетів на Олімпіаді ви відносно або навіть повністю задоволені?

– Я скажу так: не можна не радіти результату наших стрибунок у висоту. Все ж у фіналі три представниці однієї країни були тільки від України. Скажу чесно: нам трохи не пощастило. Я розраховував, що мінімум дві з трьох наших дівчат будуть з медалями. Але як мені потім сказала тренерка Ярослави Магучіх, Тетяна Володимирівна Степанова, у неї була травма. Я не знав. І вона нікому не говорила, не афішувала. Можливо, це позначилося на виступі.

Якщо брати всі результати стрибунів, то ми другі за очками після американців. Адже були ще п’яті місця в Марини Бех у довжині і в Килипко зі стрибків з жердиною.

– До речі, щодо скандалу з Магучіх через її фотографії та обійми з росіянкою Ласіцкене…

– Ярослава займається своєю улюбленою справою, досягла великого успіху й не радіти цьому неможливо. Результати в цьому році в неї просто блискучі. І, до речі, за свої досягнення її вшановано двома нагородами від європейської федерації. А хтось з тих, що говорять на її адресу неприємне, можуть цим похвалитися? А те, що сталося… Ну, так заведено в спорті після змагань фотографуватися разом, ставати на один щабель п’єдесталу під час церемонії нагородження – так вони віддають данину чесній спортивній боротьбі.

Тим більше Росія була покарана і не була представлена на Олімпійських іграх, не було там прапора РФ. Звинувачувати Ярославу у відсутності патріотизму? Мені її тренерка Тетяна Володимирівна розповідала, що з 2017 року яких тільки пропозицій щодо зміни громадянства не надходило – і зі США, і від поляків, і хто тільки не запрошував. Але вона тут, в Україні. Ось це патріотизм. Це приклад для наслідування!

– Коли ви були міністром, Україна заявляла про бажання прийняти зимові Олімпійські ігри. А щось з великих змагань з легкої атлетики ми не хочемо прийняти, особливо, коли під боком є НСК «Олімпійський»?

– Так, у 2022 році планувалася зимова Олімпіада. Ми подавали заявку і були серед семи країн-кандидаток. Я їздив на нараду в Лозанну, а сюди приїжджав технічний директор МОК. Він, Сергій Бубка та я облітали на вертольоті схили гір у Карпатах у пошуках місць проведення змагань… Чому Україна відмовилася від проведення Олімпіади – нехай дадуть відповідь ті, хто з 2014 року очолювали спорт у країні й не тільки спорт. Не було проведено й чемпіонат Європи з баскетболу.

Звичайно, ми хочемо провести великий турнір з легкої атлетики, але все розписано на роки вперед. Буквально нещодавно була пропозиція щодо чемпіонату світу зі спортивної ходьби 2024 року. І до 1 жовтня нам потрібно відповісти, подати заявку. Будемо сподіватися на позитивне вирішення цього питання з боку Всесвітньої легкої атлетики.

Щодо «Олімпійського», то у 2012 році була підготовлена прекрасна арена, на якій проводилися матчі чемпіонату Європи з футболу. Я не можу відповісти, чому мої попередники не проводили на ній змагання, не скористалися такою можливістю.

– Може пора вже змінити саму систему спорту в нашій країні – спробувати клубну, як у США. Або змішану – як у Скандинавії чи Великій Британії?

– Зміни необхідні однозначно і не слід обмежуватися тільки досвідом перерахованих вами країн. Хіба в Китаю нам нема чому повчитися? Все потрібно передбачити. Нація у нас обдарована. І не тільки в спорті. Але потрібно все правильно організувати. Можна говорити і про клубну систему. Тому треба знайти рецепт, який можна застосувати саме до України з урахуванням наших реалій.

До того ж сьогодні у нас дуже сприятлива ситуація, щоб підняти спорт на належний рівень. Ставлення президента країни до розвитку спорту заслуговує найвищої оцінки, і це гідно оцінили всі спортсмени. Міністр спорту – олімпійський чемпіон, президент НОК Сергій Бубка – олімпійський чемпіон, радник керівника офісу президента Олена Говорова – призер Олімпійських Ігор. Комітет ВР – Андрій Кожем’якін – сам займається багатьма видами спорту і добре знайомий з нашими проблемами. Ось команда, яка в змозі вирішити будь-яке завдання в сфері спорту, і в неї величезна кількість прихильників. Об’єднавши зусилля, ми піднімемо спорт у нашій країні на відповідну йому висоту, а це і здоров’я нації, і її економічна міць.