Замість звичних кількох годин у літаку дорога на чемпіонат світу з легкої атлетики в приміщенні, який триває у Белграді, зайняла у Ярослави Магучіх та її тренерки Тетяни Степанової кілька днів машиною. Організатори забезпечили їм умовами для тренувань, проте всі думки українки була вдома, де Росія за підтримки Білорусі продовжує безжально бомбити міста й села, намагаючись стерти нашу країну з лиця землі.
На цьому фоні перемога Магучіх зі стрибків у висоту з найкращим результатом сезону в світі (2.02 м) була ще більш значущою. Тим більше що присвятила вона її всім, хто захищає нашу країну. Всій Україні.
“Змагання були хороші, проте складніші, ніж будь-коли, – зізналася Ярослава Магучіх після виступу. – Всі мої думки були на батьківщині, де зараз війна. Проте я повинна була сконцентруватися на тренуваннях, виступити якнайкраще на чемпіонаті світу й виграти золото для всієї України та всього нашого народу. Я пишаюся тим, що виступаю під синьо-жовтими кольорами нашого прапора. Так було завжди, але сьогодні це набуло ще сильнішого значення.
Ми представляємо й захищаємо честь нашої країни на спортивних аренах і маємо змогу робити це завдяки нашій армії, нашим військові, які борються з ворогом на наших рідних територіях, у нас вдома. Я щиро вдячна кожному з них і вдячна всьому українському народу за мужність і безстрашність, за любов і відданість нашій батьківщині. Ми сильна нація, ми ніколи не здамося й захистимо нашу свободу та незалежність”.
Ті жахи, які пережила Ярослава Магучіх і вся Україна, починаючи з 24 лютого, не побажаєш пережити нікому. Українською командою, як і всією країною, на чемпіонаті світуі захоплюються ледь не всі учасники. Хтось одягає українську символіку, хтось робить манікюр на знак підтримки Україні. А пряма конкурентка Магучіх у боротьбі за золото австралійка Елеанор Паттерсон після виступу не приховувала захоплення Ярославою: “Я пишаюся тим, що Ярослава перемогла! Пишаюся тим, що вона знайшла в собі сили зробити це після такої довгої і складної дороги й особливо після тих жахів, які вона пережила в Україні”.
“24 лютого я прокинулася о 4:30 у своїй квартирі в Дніпрі від жахливих звуків вибухів, канонад і стрільби. Ще не зателефонувавши батькам, зрозуміла, що почалася війна. Усвідомлення того, що це відбувається, ще й у 21-му столітті викликало дикі почуття. Не можу описати того, що коїлося всередині, але я нікому такого не побажаю.
Після кількох годин тотальної паніки ми залишили наше рідне місто й поїхали у маленьке село неподалік від дому. Тоді ніхто не думав про тренування, більшість часу ми проводили в підвалах, щохвилини моніторячи новини з Києва, Харкова, Сум.
Вже згодом повернулися до тренувань, але не на стадіоні чи в манежі. За підтримки ФЛАУ, мого менеджера Айвара Каротамма та його асистента в Україні Олександра Крикуна, Світової і Європейської легкої атлетики ми все ж знайшли можливість не лише готуватися, а й виступити в Белграді”, – пригадує Магучіх перші дні бомбардувань і шлях до Белграда.
Не все легко складалося й на самих змаганнях. Зокрема, під час розбігу пластир, яким і позначається його початок, злетів і приклеївся до взуття. Помітивши це, Магучіх попросила у суддів дозволу переміряти розбіг, але при цьому йшов час, виділений для виконання спроби.
“Доки я міряла розбіг, Іра Геращенко попередила мене про те, що на спробу залишається секунд двадцять. Виконала її поспіхом. Певно, тому перший стрибок на 2.04 метри й видався саме таким, – пояснює Магучіх. – Але це такі дрібниці в порівнянні з тим, що відбувається в Україні…
Як би ми не намагалися сконцентруватися на підготовці до змагань, це було складно. Ми з моєю тренеркою Тетяною Степановою весь час відслідковували новини. Вже коли були на чемпіонаті, бомба впала на драмтеатр у Маріуполі, де ховалися півтори тисячі людей, де перед будівлею були величезні написи “Діти”, які було видно з повітря! Як можна коїти такі жахіття?! Як люди можуть з цим жити?
Але Тетяна Володимирівна вкотре допомогла й підтримала мене, знайшла потрібні слова, щоб налаштувати на змагання. Сказала, що попри те, що думками ми вдома, необхідно зібратися й показати результат, на який ми працювали до 24 лютого. Я хотіла стрибнути вище, ніж на два метри, адже цього сезону так ще не злітала. Й мені це вдалося.
Мене мотивувало те, що я з України. Коли йшла третьою і другою за спробами, весь час у голові крутилося: “Ні! Я повинна перемогти для України! Нам необхідне золото!” Це було дуже важливо для всієї країни, й це допомогло мені все ж досягти свого.
Дуже приємно також, що нас підтримали стільки людей. Зокрема, Елеанор Паттерсон. Ще в колл-румі я побачила, що у неї на нігтях намальоване жовте серце на синьому фоні. А вже коли ми фотографувалися з прапорами, вона сказала, що зробила це, щоб показати, що Австралія підтримує Україну”.
Щодо планів на підготовку до літнього сезону Магучіх зазначила: “Ми не знаємо, що буде завтра. Ми щиро сподіваємося на те, що війна закінчиться, Україна переможе і я зможу повернутися додому й уже там готуватися до чемпіонату світу в Орегоні. Але зараз я поїду до Німеччини, в офіс Puma, з якою у мене контракт. Вони нам допоможуть з підготовкою на цьому етапі”.
