Яна Гладійчук: “Погано розумію, що відбувалося в секторі, оскільки мої думки й серце – в Україні”

1782

Лише один крок відділив українку Яну Гладійчук від бронзи чемпіонату світу з легкої атлетики в приміщенні. Українська стрибунка з жердиною з першої спроби подолала 4.60 метрів і ділила третю сходинку зі швейцаркою Ангелікою Мозер. Але успішна третя спроба словенки Тіни Шутей на 4.70, які не підкорилися Яні, перекреслила шанси України на медаль. Проте думки Гладійчук були зовсім не про це.

До журналістів вона вийшла з написом ‘Stop War’ на обличчі. І її основний месседж був саме про це:

“Ситуація в Україні жахлива. Там справжня війна. В Україні моя сім’я, друзі, багато спортсменів… Ти не знаєш, житимуть вони завтра чи загинуть.

Це проблема й біль не лише України. Це проблема всієї Європи й світу. Нам необхідна підтримка й допомога, необхідно закрити небо над Україною, адже Росія з повітря бомбить нашу країну, цивільних мешканців, будинки. Зараз ми тут розмовляємо, а в Україні в цей момент гинуть люди, гинуть діти.

Наші спортсмени тут не думають про результати й медалі. Всі наші думки з сім’ями в Україні”.

З минулого року Гладійчук почала працювати з В’ячеславом Калініченком, який упродовж багатьох років живе й тренує в Польщі. Проте 22 лютого Яна приїхала до України, щоб узяти участь у чемпіонаті України в приміщенні й саме на батьківщині її застала війна.

“Я приїхала в Україну 22 лютого й мала їхати в Суми, але нам оголосили про скасування чемпіонату України в приміщенні. 23-го ввечері в Україну приїхав мій тренер з усією своєю родиною, а зранку по його району почалися бомбардування… Він з двома дітьми й дружиною був змушений швидко сідати в машину та за таких жахливих обставин їхати, не знаючи, що на них чекає попереду. Ніхто з нас не знав, чи виживуть вони, чи загинуть дорогою. Це був величезний удар для нас.

Ми до останньої хвилини, до того, як почули вибухи, вірили в те, що війни не буде, що в нашому столітті це неможливо.

Якщо говорити про спортивну складову, то за один день, день 24 лютого, втратила всю форму, як і будь хто з українських атлетів. Тоді стерлося все, що ми напрацьовували впродовж сезону. Я перестала тренуватися, адже думки були зовсім про інше.

8 березня дізналася, що моя заявка на чемпіонат світу пройшла. Потріно було поїхати в Польщу, щоб бодай врятувати жердини, які на той момент були в Києві. Мої батьки, ризикуючи життям, знайшли велику машину, щоб транспортувати їх до кордону й щоб мені було, на чому стрибати. Слава Богу, їм це вдалося, але словами не передати, який страх я пережила за свою сім’ю і їхнє життя.

Після цього ми з мамою ще 28 годин стояли в черзі на кордоні. День був дуже завантажений і ми вже не мали іншого шляху, крім як везти жердини автобусом. Перетнувши кордон, ще день їхали потягом і автобусом до міста, в якому я тренуюся в Польщі.

Таким нелегким був шлях. Тому сьогоднішній результат базується не на фізичній формі. Він показаний на надриві. Насправді, я навіть погано розумію, що сьогодні відбувалося в секторі, тому що моє серце й усі думки – в Україні.

Важливо, що я представляю Україну, яку люблю всім серцем. Я представляю мого тренера, який теж є українцем. Я представляю свою сім’ю, всіх українців, всю спортивну спільноту України, моїх друзів. Цей виступ був для всіх них. Це особливий чемпіонат світу, але при цьому жодних радісних почуттів він не викликає.

Звідки я взяла сили, щоб виступити сьогодні й посісти досить високе місце? В своїй українській душі. Від української армії і всіх, хто зараз захищає Україну. Багато хто з них – це звичайні хлопці й дівчата, які раніше навіть не були військоими. Їхня боротьба сьогодні набагато важливіша, ніж моя. Мій результат на цьому фоні нічого не значить. Так, четверте місце – це добре, й буде чудово, якщо мій виступ стане для когось підтримкою. Але для мене він нічого не значить, оскільки моє серце не тут”.

У вечірній програмі другого дня чемпіонату світу в приміщенні відбувався також півфінал з бігу на 60 метрів з бар’єрами серед жінок, участь у якому брала Анна Плотіцина. Пройти далі українці, на жаль, не вдалося (8.22 с).

Про ті відчуття, з якими виходила на старт, про тижні війни перед чемпіонатом, Плотіцина розповідала в інтерв’ю після першого кола. Після півфіналу ж торкнулися саме спортивної складової.

“Потрібно прийняти цей результат, – сказала Плотіцина після фінішу. – Європейський бар’єрний біг вийшов на космічний рівень. Раніше можна було лише мріяти про такі результат, а зараз європейки дають фору американкам, ямайчанкам… Раніше вони бігли за рахунок швидкості, а зараз, певно, звернули більше уваги на технічну складову.

Топові бар’єристики зустрічаються на тренувальних зборах, бігають в одній компанії, це дає результат. Потрібно не топтатися на місці, посипаючи голову попелом, а шукати шляхи. Європейці дуже відкриті для спілкування, вони готові ділитися досвідом. Потрібно вчитися в них і цій відкритості, й прислухатися до порад”.

Всі результати чемпіонату світу з легкої атлетики в приміщенні – ТУТ.