У кваліфікації зі стрибків з жердиною і Яна Гладійчук, і Марина Килипко мали хороші шанси пройти далі. Обидві атлетки прагнули цього, особливо після не надто вдалого виступу на чемпіонаті світу в Юджині. Але для обох висота 4.40 м цього дня стала нездоланною. При тому що і Яна, й Марина у заключній спробі були близькими до її подолання, змагання вони завершили з результатом 4.25 м.
Попри те, що для обох спортсменок шлях на чемпіонат Європи виявився нелегким через проблеми з транспортуванням жердин, жодна з них не списувала невдачу на це. А після змагань Килипко й Гладійчук зізналися, що найбільшим бажанням для них є повернення додому й зустріч з рідними.
«Звісно, хотілося добре виступити. Ми зробили два непоганих тренування незадовго до чемпіонату Європи, й прагнула потрапити до фіналу, – говорить Марина Килипко. – У мене була досить хороша заключна спроба на 4.40 метрів. Якби так стрибала впродовж усіх змагань й не чіпляла планку тим місцем, яким точно не потрібно цього робити, то могло б бути й за 4.50 сьогодні.
Так, я дійсно провела кілька ночей в аеропорту, оскільки були проблеми з транспортуванням жердин. Довелося спати на залізних стільцях, що було катастрофічно незручно. Звісно, хотілося приїхати не напередодні, а трішки раніше, відпочити, провести тренування, але ж так чи інакше я добралася. І навіть після такої дороги почувала себе непогано. Тож стрибати потрібно було вище. Я не була вдома десь пів року. Це вже вище моїх сил! Інколи мені здається, що я так переживаю це «життя в аеропорту», якісь інші труднощі лише тому, що після чемпіонату Європи нарешті їду додому. Лише це мене зараз мотивує.
У мене ще мали бути змагання цього сезону, але я відмовилися від них, настільки сильно хочу в Україну. Я сумую за домом, за рідними. Так, там, де я жила в Харкові ситуація дуже погана, але принаймні там, де живуть мої батьки, спокійніше, хоча це також Харківська область.
Нам допомагали стільки країн, стільки людей нас приймали, створювали чудові умови для тренувань і змагань. Я безмежно всім вдячна. Але коли ти розумієш, що ти не вдома… Це викликає якісь такі почуття, в яких хочу розібратися вже кілька місяців, але все ніяк не вдається. Таке враження, що ти знаходишся десь між небом і землею. Особисто у тебе ніби й все добре, але чогось не вистачає».
***
«Схоже, мені знову не вистачило спроби. Але щоб такого не було, потрібно бути краще готовою. Лише це підвело сьогодні, – говорить Яна Гладійчук. – Професіоналізм полягає саме в тому, щоб уміти збиратися. Але десь розумієш, що сезон уже досить довгий, багато турнірів позаду, на кожних з них ти викладаєшся. Десь трішки не вистачало коректив тренера, адже цього разу я без нього. Ще й перед цим був дуже невдалий чемпіонат світу, коли загубилися жердини і я впродовж двох місяців залишалася без них. Можна сказати, тоді мій чемпіонат у Юджині й закінчився.
Якраз через проблеми з транспортуванням жердин авіалініями цього разу вирішили не ризикувати й поїхати наземним транспортом. Тим більше до Мюнхена здебільшого літають маленькі літаки. Таких, якими б можна було їх доставити, було лише два рейси. Але навіть так без пригод не обійшлося.
З трьох спроб мені не вдалося влізти з жердинами в потяг у Польщі. Після цього ми просто сіли з тренером на пероні й так просиділи години дві, а потім вирішили їхати машиною до німецького кордону. Там мені дуже допомогли атлети з німецької організації Athletes for Ukraine – мене зустріли мінібусом і відвезли в Мюнхен. Так, дорога була не надто легкою, але це краще, ніж загубити жердини знову.
Що відчувала після заключної спроби? Розпач. Був хороший стрибок, я навіть не зрозуміла, в який момент доторкнулася планки, що вона впала. Потрібно буде передивитися повтор.
Цього сезону в мене ще є старти й високого, й середнього рівнів. Поки що не вирішили, які з них оберемо, але ще десь упродовж місяця позмагаюся, адже форма ще є, як і відчуття нереалізованості. А після того спробую поїхати додому, адже вже дуже давно там не була й безмежно сильно хочу побачити сім’ю».
