31:55.60. Особистий рекорд з бігу на 10000м і сьоме місце у фіналі чемпіонату Європи! Це результат виступу 26-річної українки Валерії Зіненко у заключному виді першого дня легкоатлетичного турніру в Мюнхені. Лише трьом учасницям цього забігу вдалося перевершити свої власні досягнення. І Валерія це зробила у блискучому стилі!
Після свого виступу на Кубку Європи в Пасе, де мені вдалося пробігти 10000м за 32:07 РВ, я зрозуміла, що вже нинішнього сезону абсолютно реально розміняти і 32 хвилини. Підготовку до Мюнхена я вела саме з такою метою. Скажу відверто, що ми з тренером розраховували, що на чемпіонаті Європи я можу показати результат рівня 31:40. Ми так і напрацьовували темп по 3:10 на кілометр. Трохи не вийшло. Не можу сказати, що мені погано біглося. Просто коли групи розвиваються, і ти залишаєшся на доріжці один на один зі своїм темпом, то починаєш занадто прискіпливо до себе дослухатися. В цьому постійному мозговому аналізі мені здавалося, що як тільки я додаю в швидкості, у мене щось починає боліти.
Ви хоча і не трималися лідерів з перших метрів дистанції, але у другій групі мали досить впевнений вигляд. Чому не вдалося втриматися?
Одна з дівчат прискорилася, а я залишилася пліч-о-пліч з другою, темп якої мені був набагато зручнішим. А коли і та сповільнилася, я зрозуміла, що наздоганяти тих, хто попереду, вже запізно. Мені б довелося докласти чимало зусиль, аби їх дістати, й хтозна, чим би це прискорення могло обернутися. Хоча, насправді, далі ми бігли практично в одному темпі, та скоротити їхній відрив було вже неможливо.
Імена та титули атлеток, з якими довелося вийти сьогодні на старт, не занадто лякали?
Насправді, ні. Я тішилися з того, що матиму досвід бігу в такій компанії. Так, суперниці сильні й титуловані, але я також не промах! До того ж, ніхто не біжить по своїх особистих рекордах на кожному наступному старті, та й статися може все, що завгодно. Звісно, що на призове місце я не розраховувала, але знала, що фінішувати у першій вісімці змогла б.
Ви вряди-годи тренуєтеся в Америці. Як планували підготовку до головного старті на Європейському континенті?
Нинішнього року взагалі складно було щось планувати заздалегідь. Все наплановане полетіло шкереберть ранком 24 лютого. Справа в тому, що 23 лютого я лише повернулася додому, а вже за кілька годин я прокинулася від того, що аеропорт Івано-Франківська, від якого я живу лише в п’яти хвилинах, почали бомбити. Так було скасовано мій перший високогірний збір у Киргизії…
Що Вас так щільно пов’язує з Америкою?
Там чудові друзі й бігові клуби, а найголовніше – мій хлопець і водночас тренер. Колись ми з Русланом Савчуком тренувалися в одного наставника, але згодом все змінилося. Ми разом уже більше семи років. Руслан взяв мене першорозрядницею, а КМС, майстра спорту та майстра спорту міжнародного класу я вже виконала під його керівництвом.
Ви не боялися довіритися такому молодому тренерові?
Коли я перейшла до групи Руслана, то ми продовжували працювати, дотримуючись планів нашого першого тренера. Руслан не мав поняття, як мене тренувати, але я поставила його перед фактом, що до жодного іншого тренера не перейду, й нікому ніколи не довірятиму так, як йому. Так ми почали шукати щось нове, модифікувати й прогресувати. Насправді, ми майже кожного року змінюємо концепцію та стратегію підготовки. Навіть цього року. Ми повернулася з гірських тренувань лише три тижні тому, і ми почали працювати з такими швидкостями, які ніколи не використовували в підготовці до цього часу. Це був експеримент, але ж який вдалий! І Русланові, й мені ще потрібно набиратися досвіду, але найголовніше, що наш тандем працює.
Валеріє, ваш досвід нараховує шість чемпіонатів Європи з кросу. Але Мюнхен став вашим дебютним чемпіонатом Старого Світу на доріжці. Відчувається бодай якась різниця?
Та вона величезна! Почнемо з того, що я просто ненавиджу кроси! (сміється). То ж на всі кросові першості я відбиралася лише тому, що в Україні немає сильних кросменів. Біг по шосе я просто люблю, а ось доріжку обожнюю! Змагання на стадіоні мають свою особливу атмосферу.
Про те, що Ви можете показувати результати сьогоднішнього рівня, говорили ще минулого року. На заваді стала травма. От якщо б не вона, на які секунди, гіпотетично, можна було б розраховувати вже нинішнього сезону?
Відверто скажу, що минулого року я була впевнена, що зможу виконати норматив 31:25, але з досвідом прийшло розуміння, що це було практично неможливо. Я справді була у надзвичайній формі, адже змогла встановити особистий рекорд 32:19 після жорсткого перельоту з Америки. Тоді я змінила день на ніч, висоту над рівнем моря, не спала більше доби і почувалася такою втомленою, що мене Руслан будив телефонним дзвінком, аби я нарешті піднялася й ішла на розминку. Звісно, коли показуєш високий результат навіть у такому стані, то тобі здається, що за кращих обставин, ти б і гори звернув. Але зараз я вже розумію, що до часу рівня 31:25 потрібно йти крок за кроком.
На сьомому місці чемпіонату Європи Ви закінчуєте сезон 2022?
Ні. На вересень у мене ще заплановано два страти, до яких готуватимуся в Польщі. «Десятка» буде на початку місяця в Празі, а далі півмарафон також в Чехії. Потім дуже б хотілося повернутися додому. Після такого сезону потрібно трохи відновитися і підлікуватися.
Трійка призерів жіночого бігу на 10000м була ж досить прогнозованою. Туркеня Ясемін Кан (30:32.57) стала першою дворазовою чемпіонкою Європи на цій дистанції, додавши свій сьогоднішній золотий фініш до перемоги 2016 року. Минула чемпіонка континенту Лона Чемптаі Салпетер, хоча і фінішувала з національним рекордом Ізраїлю (30:46.37), але залишилася лише з бронзою, поступившись другою сходинкою п’єдесталу новоспеченій переможниці Ігор Співдружності британці Ейліш Макколган (30:41.05).