Українець Антон Радько дебютував на чемпіонатах Європи. До цього в його кар’єрі з міжнародних змагань такого рівня були лише Кубок світу зі спортивної ходьби 2014 року і командний чемпіонат Європи-2021.
Учень Олексія Шелеста в Мюнхені фінішував 15-м (2:43:10 год), а після змагань розповів, що з початком війну впав у таку депресію, що навіть не думав продовжувати кар’єру спортсмена.
Антоне, у вас був шанс дебютувати на чемпіонаті світу цього року, але дебют на змаганнях такого рівня «відклали» до Європи. Це додавало сьогодні мотивації по ходу дистанції?
Я про це не думав, чесно кажучи, та й про цей шанс дізнався від журналістів. До певного часу я моніторив рейтинги, але потім вирішили, що чоловіча команда в Юджин не поїде, і я припинив це робити. Насправді, в Сумах, звідки я, не дуже доречно думати про спорт. У мене бабця за 40 кілометрів від кордону, там постійні обстріли. Тому тренувалися, тримали себе в робочому стані. Але мети потрапити в Юджин, у що б то не стало, не було.
Я спробував сили на чемпіонаті Європи. До 20-го кілометру контролював ситуацію, десь притримував себе, а потім почало ставати все гірше. Тричі зупинявся, щоб поблювати. На дистанції 50 кілометрів я, скільки змагався, жодного разу не блював. На двадцятці було лиш раз. Але в той же час не мучився по дистанції. Тільки на останніх п’яти кілометрах не пам’ятаю себе. Чув, що мені кричать на пункті харчування про воду, щоб хоч облився. Піднімаю голову – й вже пройшов. Я навіть не зміг спочатку зрозуміти, чи я фінішував, чи мені потрібно йти ще одне коло.
35-ка для мене це поки що щось нове, з чим я ще не до кінця подружився. Це 50-ку я добре знав і був готовий вирішувати на ній будь-яке питання.
Траса в Мюнхені сподобалася?
Так, вона широка, рівна, не потрібно йти вгору, зручні повороти, пункти харчування розставлені дуже добре. Мені дуже сподобалася ця траса.
Ви вже сказали, що ви з Сум. Ваші місто й область одними з перших потрапили під обстріли. Можете пригадати той період? Як ви взагалі готувалися там?
В перший місяць війни я зовсім не тренувався. У мене була чи то депресія, чи ще щось. Довго роздумував над тим, чи не піти б мені воювати. Ми з батьком тричі ходили записатися, але нас не брали. Батько працював в МНС, але вже на пенсії і йому сказали, що він уже не підходить за віком, а я, навпаки, молодий і поки немає для мене завдань.
Перед тим, як йти втретє, я вже вирішив: «Якщо нам відмовляють, значить, ще не час». І нам так і сказали, що якщо стане ще гарячіше, прийдемо, й вони вже щось для вас знайдуть, а поки ні. Тож повернулися до тренувань, і допомагаємо знайомим з Національної гвардії, чим можемо.
В 500 метрах від мого дому знаходиться військова частина й на другий день там розбили російську колону. Це були колишні афганці, вони взяли автомати й розгромили орків. Тяжкі бої були й в області. На околиці міста було якось понад 200 одиниць ворожої техніки. Але якщо перший тиждень ми їх ще пропустили, то потім вони почали чахнути. Легкої прогулянки у них не вдалося.
Ми перший тиждень були вдома, але було досить складно. Насправді, перші два місяці в Сумах був дефіцит усього, не лише на початку. Я таких порожніх магазинів ще не бачив. Кажу вдома, поїхали до бабці, там хоч картоха є, на ній протягнемо. Потім посадимо знову, будемо їсти молоду. Ніхто не знав, на скільки це затягнеться.
Після чемпіонату Європи сезон ще не закінчений для вас?
Планую виступити на чемпіонаті України, якщо він буде. Але зараз ти ніколи не знаєш, що буде завтра. Й от напередодні тут, у Мюнхені, літав вертоліт – і вже було якось не по собі. Постійно головою крутиш, чи не прилетить нічого.