Вікторія Ткачук: «Замість того, щоб жити в очікуваннях, насолоджуюся своїм шляхом» (ВІДЕО)

979
Фото (c)Ulf Schiller/athletix.ch

У 2021 році змагання в Женеві стали справжнім поштовхом у кар’єрі Вікторії Ткачук. Саме тут вона встановила свій особистий на той момент рекорд з бігу на 400 метрів з бар’єрами, після якого зі старту до старту лиш поліпшувала результати. Зрештою, це привело не лише до швидких забігів, а й до фіналу Олімпійських ігор у Токіо.

Через два роки Ткачук повернулася до Женеви – й знову отримала максимум задоволення від змагань. Вікторія подолала дистанцію за 54.95 с й лише тисячними поступилася фінці Віві Легікоінен, ставши третьою. Перемогла бельгійка Ханна Кле (54.75 с).

– Насправді, що в 2021-му, що зараз були обставини, які могли б завадити хорошому результату, але в Женеві завжди вдається налаштуватися. І рада, що вдалося зібратися й показати непоганий на цей момент результат саме тут.

Мені дуже подобається стадіон у Женеві, атмосфера на цих змаганнях надихає. Тут завжди виступає багато спортсменів, і нас завжди дуже тепло приймають, так, ніби ми вдома.

Після забігу ви сказали про те, що самопочуття було кращим, ніж в Уельві. Могли б трішки більше розповісти про це?

Наш сезон складається з багатьох частин. Головною з них, звісно, є змагання, але існує і шлях до них. Є фізичне навантаження, зокрема, в дорозі, є емоційна складова, й організм інколи дає невеличкий збій. Перед змаганнями в Уельві я захворіла, лікар навіть радив не виступати. Але оскільки в день старту почувалася вже краще, хоч і не на сто відсотків, вирішила пробігти. Тому результат був не тим, на який очікувала. Але рада, що виступила й фінішувала, адже з психологічної точки зору краще пробігти трішки гірше запланованого, ніж скасувати змагання.

Сьогодні значно ліпше координувала біг, координаційно теж більш-менш задоволена. А далі вже будемо аналізувати все з тренером, дивитися, де й що можна поліпшити, адже фізична форма непогана, є куди додавати, тож сподіваюся реалізувати себе цього сезону.

Віко, тисячні долі секунди на дистанції 400 метрів з бар’єрами…

Ось так і працює спорт. У Флоренції я відіграла тисячні, в Женеві – у мене. Потрібно працювати далі, щоб бути на багато тисячних попереду інших, а не чекати на вдачу. Це все робота, яка залежить від кожного з нас.

Ви так і продовжуєте тренуватися в одній групі з Фемке Бол?

Так, я співпрацюю з її тренером, ми тренуємося у великій групі. Інколи це дійсно додає емоцій, особливо коли ми підтримуємо один одного в колл-румі, допомагаємо один одному на розминці. Рада, що у нас є здорова конкуренція, яка не заважає дружбі й дозволяє розвивати особисті якості. Конкуренція лише на доріжці, а так потрібно завжди залишатися людиною і проявляти свої цінності. Для мене це дуже важливо. Рада, що я саме в тій групі, де почуваюся комфортно й щосекунди відчуваю підтримку.

Власне, сьогодні на доріжці якраз і була одна з дівчат, з якою ви тренуєтеся, – Віві Легікоінен?

Ми й на зборах, і зараз на змаганнях жили в одному номері. Задоволена тим, що поряд є люди, які, з одного боку, підштовхують тебе до руху вперед, а з іншого, коли щось не вдається, завжди допомагають і підтримують. З досвідом розумію, що здорова конкуренція лише допомагає, і мені приємно виступати в одному забігу з дівчиною, з якою разом тренуюся.

До командного чемпіонату Європи в Хожуві в яких ще змаганнях плануєте взяти участь?

Виступлю на «Діамантовій лізі» в Осло, й потім Європейські ігри, в рамках яких і відбуватиметься командний чемпіонат Європи.

Навіть не очікувала, що червень буде настільки насиченим на старти, але тренер так вирішив. Він краще знає, що мені потрібно, і я йому довіряю. Мій девіз цього сезону, та вже й взагалі – потрібно робити все якнайкраще, все, що від тебе залежить, і тоді буде результат.

Тішить, що в рік, коли я змінила тренера, мені вдається показувати непогані, як для себе, секунди, є резерви для того, щоб додавати, і те, що я не пропускаю сезон, як це було минулого разу, коли перейшла до нового тренера, виявилася не готовою до навантаження й травмувалася. Зараз задоволена відчуттями й тим, як мені вдається впоратися з завданнями.

Минулого року ви нарешті виграли медаль чемпіонату Європи, до якої так довго йшли. Цього року легше виступати, розуміючи, що цей, перший, камінчик уже закладений?

Навпаки, ще більше відповідальності. Медаль – це чудові емоції, це результат моєї роботи. Але я так само насолоджуюся шляхом до нагород, до участі в змаганнях. Я живу цим. Не так давно зрозуміла, що не варто нічого відкладати на потім, не потрібно жити в очікуваннях, натомість варто насолоджуватися тим шляхом, який долаю, попри всі труднощі знаходити те, що допомагає.

Не можу не запитати: як вам, та й усім спортсменам вдається налаштовуватися, збирати себе після всього, що відбувається в нашій країні, й, зрештою, виходити на доріжки й показувати досить високі результати?

Цього сезону, певно, ще складніше, ніж минулого, адже приходить розуміння того, що нічого не завершується й незрозуміло, коли завершиться. Але допомагає те, що багато знайомих пишуть про те, наскільки важливо зараз виступати, піднімати український прапор, підтримувати нашу країну. Тому намагаюся переборювати емоції і робити все, що від мене залежить, донатити. Коли бачу, що вдається хоч якось допомагати, стає трішечки легше.

Перед змаганнями намагаюся не читати новини, але вдається не завжди. Можу читати їх дорогою до стадіону. І здається, куди вже гірше, але щоразу стається щось ще жахливіше, глобальніше. Не знаю, як з цим вдається жити людям, які в прифронтових зонах і зонах підвищеної небезпеки. Надихаюся людьми, які допомагають один одному день і ніч, волонтерять… Це до мурах. Те, що я можу зробити, це найменше. Але якщо кожен почне з себе й робитиме все від себе залежне, буде дуже класно.

Всі результати змагань у Женеві

Попередня статтяОльга Саладуха — нова В.О. президента ФЛАУ
Наступна статтяЗагинув Ігор Осьмак – заслужений тренер України