Зранку здавалося, що навіть погода зіграла на руку напівмарафонцям. Якщо до цього були спекотні дні, то зранку 9 червня сонце в Римі, де й відбувається чемпіонат Європи з легкої атлетики, заховалося й дало надію атлетам на біг за комфортніших для видів витривалості умов.
– Така зміна в погоді дійсно потішила й дала надію на кращий результат і на те, що самопочуття буде більш робочим – говорить Ольга Нижник після фінішу напівмарафону, який вона пробігла з часом 1:14:23 год.
Зайшовши в мікст-зону, ви сказали, що сьогодні не лише по погоді, а й по стану було краще, ніж сподівалися. Що саме ви мали на увазі?
У змаганнях з марафону й напівмарафону інколи буває так, що не біжиться вже з перших метрів. Й це не пов’язано ані з утомою, ані зі швидким початком. Не пішло – й усе. Тому в мене завжди є прохання до всесвіту: «Дай Бог, щоб побіглося, а вже що робити по дистанції, розберемося потім». (посміхається)
І сьогодні побіглося. Але у мене випали три місяці підготовки взимку й не було бази. Тож дивлячись і на це, й на те, як пробігла 10 000 метрів на чемпіонаті України, приїхала сюди, можу сказати, що сьогодні я пробігла той максимум, з яким приїхала. Похибка в результаті могла б становити хіба секунд 30 в один чи інший бік.
Що саме вас турбувало взимку?
Проблеми з попереком. Коли готуюся на об’ємах, може зміститися хребець. І у мене не буває легкої травми. Якщо зміщення, то це вже зажим нерву й місяці два тягне ногу. Єдине, інколи тягне так, що взагалі не можу бігати, а інколи так, що все ж можу, але повільно. Цього року був той випадок, коли я могла повільно бігати через біль. І так тривало три місяці в базовий період узимку.
Тому рада, що все ж змогла підготуватися до чемпіонату України, що потрапила в команду на чемпіонат Європи й що вдалося реалізувати цей сезон. Може, не так добре, як хотілося б іншим, але я задоволена.
У нас війна. Я готувалася вдома, до того ж не так і легко поєднувати тренування з вихованням маленької дитини. Тож за цих умов, я задоволена тим, що ще так можу. А далі, можливо, буде краще – кар’єра продовжується.
Ми вчора саме говорили з декількома атлетками про те, як складно, коли ти мама й професійна спортсменка, коли маєш їхати на змагання, а дитина лишається вдома; й ти фізично тут, а думками весь час з нею. Як у вас?
Я дуже відповідальна мама, але Нижник Микола – це тато не просто року. Це тато життя! Я залишила дитину й не хвилююся за те, що з ними, адже знаю, що все добре. Їм навіть не обов’язково виходити зі мною на зв’язок, щоб я це знала.
No news is good news.
Саме так!
Повертаючись до чемпіонату Європи: що могли б сказати про трасу?
На початку була бруківка, багато поворотів, й от це було не дуже зручно. Тебе кидає з одного боку в інший, ти намагаєшся згрупуватися й не має потрібного кату. Але після цих п’яти кілометрів вибігаєш на коло й далі біжиш уже по асфальту від пункту до пункту, поливаєш себе. Тебе тільки починає накривати – ти взяв мочалочку або щось попити. Досить динамічна траса, по якій можна бігти швидко.
Транслятором змагань є «Суспільне», а результати наживо ви можете переглянути на сайті Європейської легкої атлетики.