Костянтин Железов, оголосивши про те, що «Дземброня-трейл» буде останнім спортивним заходом, який він організовує, ніби оголосив про завершення певної епохи в легкій атлетиці України і її позастадіонних видах зокрема.
Железов організовував змагання майже 15 років. Починав з пробігів по шосе, а згодом його ім’я вже тісно асоціювалося з горами і трейлом. Разом з Олександром Олівсоном і Олексієм Прокопенком вони навіть організували свою асоціацію, весело назвавши її першими літерами своїх прізвищ – Железов, Олівсон, Прокопенко – і додавши вкінці «А» (асоціація). Разом з тим був організований і Carpathia Challenge, в який минулого року ввійшли п’ять турнірів.
Під час інтерв’ю кілька разів закрадалася думка про те, що хотілось би його не просто написати, а саме показати. Адже були жарти і міміка, які складно передати словами. Та й при перекладі з однієї мови на іншу (у нашому випадку з російської на українську), навіть максимально точному, інколи втрачається колорит тих чи інших фраз і висловлювань, таких характерних людині, з якою розмовляєш. І все ж…
«КОЖЕН ОРГАНІЗАТОР ПРОВОДИТЬ ЗМАГАННЯ ТАК, ЯК ВІН ЇХ БАЧИТЬ, ТОМУ ВОНИ НІКОЛИ НЕ ВДАЮТЬСЯ ОДНАКОВИМИ»
Наша розмова почалася з цілком логічного запитання:
«Дземброня-трейл»-2018 дійсно став останнім спортивним заходом, який ви організовували?
У мене прізвище Железов, тому доводиться все робити залізно. І те небагато, що у мене є, – певна свобода (модне сьогодні слово) і вміння тримати слово, – це те, що відняти складно. Я дуже слідкую за своїми словами і якщо вже щось сказав, щось пообіцяв, то, кров з носу, зроблю це. Навіть якщо мені потім буде не надто вигідно.
До того ж у нас є Facebook, де багато людей. І коли ти вже позиціонуєш себе на ньому, шляху назад немає. Тому щоб випадково не дати задній хід, я написав там, що турнір останній. А коли так, то, значить, останній. Але! Останній у ролі головного організатора. Я вже не буду тією людиною, яка все-все контролює, у якої просто зриває дах… Це дуже складне психологічне навантаження, і за всі роки накопичилася втома.
Але в одному з інтерв’ю ви говорили про те, що організатори мають спробувати провести мінімум п’ять спортивних заходів. А «Дзембронь» поки що було лише три…
Так, тоді у заходу є хороші шанси бути на слуху. Він, по ідеї, може не вмерти. Але у мене був більше досвід закордонних івентів. Я часто їздив у Словаччину, коли був ще діючим спортсменом… Хоча я і зараз потрапляю у збірну, але тоді був фанатичніший, професійніший підхід. Зараз уже більш аматорський, займаюсь більше для себе. Повертаючись до івентів, якщо їх провели п’ять, то знаходяться ті, хто підхватить, якщо головний організатор пішов. Наприклад, людини, яка вигадала і організувала Бостонський марафон, уже немає серед живих, а змагання залишаються.
Трасу цьогорічної «Дземброні» простою не назвеш. Ви навмисно підбирали таку складну місцевість?
Все дуже просто і банально: кожен організатор проводить змагання так, як він їх бачить, тому вони, слава Богу, ніколи не вдаються однаковими. Все складається з дрібниць, які трішки відрізняються і надають їм свого колориту. І тому у кожного заходу є свої прихильники. Комусь подобаються івенти Железова, хоча він не ідеальний і не досконалий, комусь івенти Жені Панова, комусь Олександра Олівсона…
Я проводив «Дземброню» у найулюбленішому місці Карпат, куди часто їздив. Воно мені подобалось як база. Це дуже затишна і колоритна Верховина, а саме село Дземброня, найбільш високогірне село України, взагалі прекрасна місцевість. Моя найулюбленіша гора – Ребра. Вона просто прекрасна! Вона така і влітку, а коли починає сходити сніг, з’являються ці чіткі реберця – це взагалі вогонь! Коли ти біжиш по Косарищу, це все чудово видно.
Тобто Ребра приваблює саме зовнішнім виглядом? А інші гори?
Є попсова гора Говерла, а є гора, яку дуже люблять українці. Вона називається Піп Іван, або Чорногора. Туди стежка протоптана дуже сильно. І коли ми спускаємося з траси «Дземброня», теж робимо це через дуже гарні місця.
Красивий Вухатий Камінь. Спускаєтеся з нього – і там «гриби». Не знаю, як їх в народі називають, адже я не турист, але я їх так назвав. Це просто фантастичне каміння, яке росте з землі. Воно, можливо, і не зовсім у формі грибів, але, як і гриби, виросло десь нізвідки. Скрізь рівно – і бах! стричать такі величезні камені.
Тож місця там дуже гарні. Ті, хто там постійно ходить, знає, що є коротша стежка через Смотрич, але немає сенсу минати Вухатий Камінь і «гриби». Це дуже гарно!
«ЖАРТОМА СКАЗАВ, ЩО НАВІТЬ ТРАСИ ОЛІВСОНА ВІДПОЧИВАЮТЬ У ПОРІВНЯННІ З НАШИМ ВОДОСПАДОМ НА «ДЗЕМБРОНІ»
Це правда, що за три роки проведення «Дземброня-трейлу» лише цього разу вдалося зробити такий маршрут, як планували від початку?
Цього року нам це вдалося, природа посприяла. Це не лише моя улюблена траса… Зазвичай свята – це той час, коли ми можемо кудись вирватися. Я там найчастіше бував на травневі свята. Це зараз все зсунулося: грудень став осінню, а березень – зимою. А раніше у травні снігу вже було дуже мало, спека 30 градусів, я йду в шортиках і елемент снігу на горі Ребра – просто бомба.
Була задумка організувати змагання саме у ці строки, і ми два роки поспіль крутилися навколо цих дат. Спочатку були перші вихідні травня, потім перенесли на останні вихідні квітня. І не вдавалося. Були навіть випадки, що у п’ятницю немає снігу, ми розмітили всю трасу, а вночі він повалив, йшов усю суботу і, в результаті, ми не можемо запустити людей на основну трасу, оскільки це дуже небезпечно. Навіть не те, що небезпечно, вона непрохідна. А крім того минулого року, наприклад, під Ребрами і, найімовірніше, над ними (бо ми не дійшли туди) були навіть козирки, які свідчили про те, що може зійти лавина. Це був лавинонебезпечний період. Тому цього року ми прийняли рішення, попередньо організувавши голосування у Facebook, провести «Дземброню» трішки пізніше. І нарешті вперше вдалося провести її по оригінальній трасі.
Я ще читала, що попередні дати ніби як не зовсім вписувалися у календар деяких спортсменів і тому, попри бажання, вони не могли взяти участь у змаганнях. Цього року відчули різницю у кількості учасників?
Насправді, мені здається, люди трішки неправдиво відповідали. Як правило, участь у таких голосуваннях беруть ті, хто вже раз, а то і два були на «Дземброні» і обидва рази їм не вдавалося піднятися по оригінальній трасі. І вони, мабуть, проголосували за кінець травня лише тому, що ніби як може зійти сніг і вони потраплять на трасу. Але не подумали про те, що на травневі свята вони не працюють і залізно можуть приїхати. Їхні сім’ї теж вільні, можна взяти їх з собою. А 20 травня це вже проблематично, потрібно прирощувати відгули у п’ятницю і понеділок. Тому кількість учасників цього року була навіть меншою, ніж у попередні.
У вас є правило допуску: певна кількість очок у рейтингу ITRA або марафон з чотирьох годин. Це не вплинуло на кількість учасників?
Думаю, що це правило людей у нас не відрізало. Немає рейтингу – біжи середню дистанцію, 24 кілометри. Вона теж прекрасна.
Я хотів ввести це правило ще минулого року, але трішки не встиг все чітко проконтролювати і були допущені учасники, які не відповідали цим вимогам. А цього року це вдалося. Розмічаючи трасу, ми бачили, що вона досить складна. Частина була взагалі по водоспаду. Це було пов’язано з тим, що під час штурму однієї сходинки перед Ребрами все було у такому щільному снігу, що ми не змогли зробити у ньому сліди. Він був настільки мокрий і жорсткий, що нам довелося цю сходинку обходити. Й іншого місця не було, окрім як піти по водоспаду.
Учасники поставилися з розумінням? Чи для них це навпаки було плюсом?
На диво. Навіть я не знав, що мене чекає при маркуванні траси. Ми вперше пройшли по трасі в четвер разом з Олександром Радченком і Сергієм Поліщуком. Дивлюсь, вони наступають у калюжі, а я намагаюся йти обережно, щоб шкарпетки і кросівки залишалися сухими. І тут дивлюся, що по снігу ніяк і можна пройти лише по водоспаду. Ну, що робити? Потрібно просто брати і лізти практично на четвереньках. При цьому ти майже наскрізь мокрий. Але поліз! (сміється)
Я був трішки шокований, оскільки не був до такого готовий. А на брифінгу перед змаганнями попередив людей про те, що буде водоспад. Дуже багато учасників знають про те, хто такий Олівсон і як він робить пробіги. Олександр дуже любить повести через річки, потоки, потім спустити з гори не по стежці, а напряму. І я жартома сказав, що навіть траси Олівсона відпочивають у порівнянні з нашим водоспадом. Але людям навіть сподобалося, всі відзначили його на ура.
«ВСІ МОЇ ЗМАГАННЯ – МОЇ ДІТИЩА»
Ви з такою любов’ю розповідаєте про «Дземброню-трейл». Чи не вийшло так, що ці змагання, які, по суті, є вашим дітищем, водночас стали так званим стопом у вашій подальшій діяльності у якості головного організатора? Коли досягли мети – і продовжувати далі вже не було мотивації?
Ні, у мене всі мої змагання – мої дітища. І всі вони були улюбленими трасами.
Я б не сказав, що «Дземброня» найулюбленіша. Чудовим і нестандартним стартом був «Армагедець». Там бігали на вибування по малому колу на закинутому заводі. Було дуже цікаво. Був класно вигаданий той же Йоль під Новий рік. Нічний марафон «Київська Русь», «Чорторой трейл», який ми провели ще у 2012 році. Я тоді ще навіть не знав про існування пана Олівсона, який лише починав. Якщо не помиляюся, його «Карпатія» стартувала, можливо, лише на рік раніше. Я тоді навіть не уявляв, що фізично можливо взяти всю команду організаторів, відвезти її у Карпати і там щось зробити. Але коли дізнався, що це робить Олівсон, подумав, чому я не можу? І ми зробили першу «Дземброню».
Тому всі змагання улюблені, просто на «Дземброні» зупинився.
То все ж чому?
Втомився. Дуже сильно втомився.
Можливо, тоді було б доцільніше взяти паузу?
Думаю, що ні. Я довго до цього йшов, кілька років. Поступово зменшував кількість. У нас у сумі було сім-вісім стартів на рік. Було дуже складно. Якби це був бізнес і я лише цим займався, тоді інша справа. А так… Це займає колосальну кількість годин, плюс ні про що не можна забувати, нічого не можна прозівати. Було купа неприємних моментів, коли, наприклад, медалі не приходили з Польщі вчасно – ми їх потім розсилали поштою.
Ви замовляли медалі в Польщі?
Якийсь час ми працювали з ними, оскільки в Україні нам це обходилося дорожче. До речі, на «Дземброні» ми нагороджували дерев’яними медалями. У мене за 30 років бігу зібралася велика колекція медалей, і майже всі вони металеві. Я зрозумів, що нестандартні підходи – це добре. Тим більше ми проводимо змагання в Карпатах, там дерево якось ближче. І минулого року були дуже гарні медалі на «Дземброні».
Наскільки я зрозуміла, «Дземброня-трейл» все ж продовжить своє життя? Але які функції тепер будуть у вас?
Не побоюсь цього слова, моєю правою рукою на останніх івентах був Олександр Радченко. Він дуже засмутився через те, що «Дземброня» проводиться востаннє. Він встиг полюбити гори, навіть одного разу їздив на чемпіонат світу з трейлу. Він досить сильний спортсмен і продовжує прогресувати щороку; сильно допомагає, особливо з розміткою трас і Олівсону, і Прокопенку. І Саша сказав, що готовий провести наступну «Дземброню» і зробить це як мінімум один раз. Але, думає, що його вистачить і на довше.
Нещодавно ми провели з ним переговори, досягли перших домовленостей. Він буде головним організатором. Можливо, я залишусь, щоб трішки йому допомогти на деяких етапах. Хочеться, щоб душа заходу залишилася тією ж, оскільки багато спортсменів її відчувають. Розумію, що все суб’єктивно, але хтось каже, що «Йоль» вже не той, що при Железові. Хоча ним зараз займаються дуже енергійні і перспективні люди. Думаю, все їм вдаватиметься і «Йоль» ростиме і процвітатиме. Сподіваюсь, те ж буде і з «Дзембронею».
«ДУМАЮ, НАСТУПНОГО РОКУ МЕНІ НАРЕШТІ ПОЩАСТИТЬ НА ЧЕМПІОНАТІ СВІТУ І Я ЩЕ ЗГАДАЮ МОЛОДІ ЛІТА»
Нещодавно ви брали участь у чемпіонат світу з трейлу в Іспанії. Розкажіть трішки про ваш виступ і виступ команди. Зокрема, про Сергія Сапігу, який був найкращим серед українців, а менше ніж через тиждень пробіг ще й «Дземброню» і потрапив на ній у призи. Наскільки це складно? Ті ж марафони по шосе спортсмени пробігають зазвичай не більше двох на рік. Як з цим у трейловиків?
На чемпіонаті світу Сапіга у нас був лідером, але не надто явним – було ще кілька спортсменів приблизно такого ж рівня. Але, як з’ясувалося, Сергій був краще підготовлений. Можливо, ще й грамотніше повів себе по дистанції. Той же Олексій Мельник дуже швидко почав, попереду Сапіги, а потім його трішки не вистачило.
Але Сапіга – це ексклюзив. Він же ще й за тиждень до чемпіонату світу біг трейл, здається, 50 кілометрів. На це він теж витратив певні зусилля і міг травмуватися. Я, як керівник команди, а не як спортсмен, це не вітав, звісно. Хоча перед нашою командою ніхто не ставить завдання посісти призове місце: коли ніхто сильно в це не вкладається фінансово, то і обов’язків у нас особливо немає. Плюс у нас чоловіча команда була представлена повним складом, це дев’ять спортсменів. І ми могли собі навіть дозволити травму Олега Сурженка, хоча дуже шкода, що якраз чемпіон України і не поїхав. Він теж міг сильно виступити, тим більше на чемпіонаті України Олег був попереду Сапіги. Тому у нас був запас, навіть якби Сергій десь переборщив.
Що стосується мого виступу, то мене переслідує якийсь рок. Я беру участь уже в своєму четвертому чемпіонаті світу – і четвертий раз поспіль не вдається підготовка, щось заважає. Я або травмуюсь, або захворію, або проведу якийсь івент, який з мене повністю висмокче енергію. Тому на чемпіонатах світу я ще не реалізувався. Високий рейтинг ITRA, який, виходить, показую на інших трейлах, дозволяє мені потрапити в команду… Але, думаю, що наступного року мені нарешті пощастить і я ще згадаю молоді літа, тим більше Сапіга теж «дідусь», а показує клас. Хоча у порівнянні зі мною він ще молодий пацан, звісно. (посміхається)
А що вам завадило саме цього року?
Я жорстко травмувався. Я б навіть не назвав це мікророзривом литкового м’язу. Був якийсь жорсткий спазм, я ще в цьому не розібрався навіть, але він мені не дозволяв три тижні навіть ходити, не те, що бігати. Потім потихеньку почав відходити. Звісно, встиг побігати лише легкі кроси за пару тижнів до чемпіонату світу. І якщо професійно до цього підходити, то мені не потрібно було й на старт виходити, але враховуючи те, що ми живемо лише раз, складно було це собі заборонити. І знову повторюсь, я не є професійним спортсменом, у мене немає суперобов’язків виступити на якихось стартах вдало, доповзу так доповзу. От і доповз…
Ми поговорили про лідера в змаганнях чоловіків, а що скажете про Юлію Тарасову, яка подолала дистанцію найшвидше серед наших жінок?
Тарасова була беззаперечним лідером у команді. Вона навіть пробігла трішки не по своїм силам, оскільки ще не зовсім вийшла на пік форми після пологів. Вона може бігти ще швидше. Юля виграла чемпіонат України, вона вже брала участь у чемпіонатах світу з гірського бігу.
Ви зазвичай їздите на чемпіонати світу за власні кошти?
Так, ми дійсно їздимо за власні кошти і через це у всіх нас можуть виникати фінансові проблеми. Але перших двох людей у кожній збірній організатори селять і годують за власний рахунок. У нас є правило, затверджене ФЛАУ: перші три людини відбираються на чемпіонаті України. Відповідно ті, хто посів перше і друге місця, можуть бути поселені безкоштовно. Тому для деяких спортсменів дуже важливо виступити і потрапити у першу трійку.
Другу частину інтерв’ю читайте на сайті ФЛАУ вже незабаром.