Легендарні імена: геній висоти

174

Людина дивовижної долі, видатних природних даних, як кажуть, спортсмен від Бога.

Запоріжанин Володимир Ященко увірвався у спорт вищих досягнень на дуже короткий час і залишив по собі пам’ять рекордами і перемогами над найсильнішими атлетами світу в секторі для стрибків у висоту.

ФЕНОМЕНАЛЬНИЙ ЮНІОР

Складалося враження, що для нього не було суперників, тільки висоти, які він підкорював легко, красиво – і наодинці, залишаючись сам на сам з планкою, встановленою суддями на рекордних висотах, за палкої підтримки уболівальників.

У 17-річному віці Ященко побив рекорд світу для юніорів (2.22 м), який свого часу встановив олімпійський чемпіон, інший вихованець української школи стрибків Валерій Брумель.

За рік, 1977-го, на ХХ ювілейному міжнародному меморіалі братів Знаменських турнір у секторі для стрибків у висоту тривав шість годин (така популярна була в той час дисципліна!). Ященко виграв з результатом 2.21 м, у перестрибці випередивши переможця зимового чемпіонату Європи Сергія Сенюкова з Чернівців, вихованця Володимира Степанова.

Того року тріумфом для запоріжанина завершилися змагання в Ричмонді на популярній матчевій зустрічі найсильніших команд світу СРСР і США. Він послідовно переписав кілька сторінок історії легкої атлетики, оновивиши світовий рекорд серед юніорів (2.27), рекорд Європи (2.31) і рекорд світу (2.33), перевершивши досягнення американця Дуайта Стоунза, котрий з 1973 по 1976 рр. тричі встановлював найвищі досягнення (2.30, 2.31, 2.32). Тоді український спортсмен став наймолодшим в історії легкої атлетики рекордсменом світу у стрибках у висоту і залишається ним і досі.

…1971-го високий, стрункий і фізично не по роках розвинений хлопець прийшов до тренера Кудінова, а за два роки його наставником став тренер ДЮСШ Запорізького трансформаторного заводу В.І. Телегін. Природний талант атлета, працьовитість і фанатичні тренування під орудою досвідченого тренера невдовзі дали результати. У 15-річному віці Ященко здолав 2.03, у 16 виконав норматив майстра спорту, за рік – майстра спорту міжнародного класу.

Про його талант, вміння змагатися, мобілізацію внутрішніх резервів для перемоги промовисто свідчать кілька фактів. Олександр Яковлев, свого часу член збірної країни з потрійного стрибка, бронзовий призер чемпіонату Європи, котрий нині працює заступником виконавчого директора НОК України, пригадав цікавий випадок, що стався на чемпіонаті континенту в Мілані 1978-го у секторі стрибків у висоту.

Учасниками цього виду програми, що проводився останнім, були усі провідні стрибуни світу. Ященко, випередивши іменитих суперників, залишився в секторі сам. Повторив рекорд світу просто неба, подолавши планку, встановлену на висоті 2.33, причому з добрим запасом. У вщерть заповненому манежі глядачі й учасники змагань шалено аплодували йому і просили підняти планку ще на 1 см. Стрибун трохи подумав і показав два пальця, погоджуючись збільшити висоту на 2 см. Публіка була у захваті… І сталося те, що мало, враховуючи феноменальні можливості Володимира: він подолав 2.35 і встановив світовий рекорд!

ФАНТАСТИЧНІ 2.40

Цікавий епізод з життя Ященка розповів заслужений тренер України, один з кращих фахівців зі стрибків у висоту Семен Абрамович Донськой, котрий на той час був старшим тренером збірної республіки. 1978 р. у Харкові проводили першість країни серед СДЮШОР. Спортшкола, де займався Ященко, була фаворитом у командних змаганнях. Його заявили у потрійному й стрибку у висоту. За інформацією В. Телегіна, його учень міг показати у потрійному стрибку результат 17 м, і він передбачав загальне здивування. Але виявилося, що старти з цих дисциплін проводилися одночасно у різних секторах стадіону. Керівники команди в останню мить ухвалили рішення, що Ященко братиме участь тільки у змаганнях висотників.

Побачити світового рекордсмена, котрого вітали на стадіонах Європи, Америки й Азії, прийшло багато глядачів. До того ж того дня своє професійне свято відзначали будівельники, і їх запросили на стадіон. Але стрибки у зірки не йшли, і невитримані глядачі почали свистіти.

Після завершення офіційних стрибків Володимир підійшов до трибуни і з посмішкою сказав глядачам: «Зараз». Потім встановив планку на висоті 2.40 м, розбігся і здолав її. Усі були вражені, лунали захоплені крики. Це був показовий стрибок на емоціях, внутрішній концентрації і величезному бажанні показати співвітчизникам, на що він здатний. А вперше цю висоту на офіційних змаганнях подолав киянин Рудольф Поварніцин у серпні 1985 р. на стадіоні «Шахтар» у Донецьку на Кубку СРСР.

ВИДАТНІ ДОСЯГНЕННЯ, ЩЕДРА ДУША

Володимир Ященко тричі в 19, 20 років ставав чемпіоном Європи (чемпіонати світу з легкої атлетики почали проводити із 1983 р.). Був визнаний кращим спортсменом світу 1978 і 1979 рр. серед представників усіх видів. Йому аплодували американці за «космічні» стрибки та встановлення кількох рекордів світу під час змагань за участю світової стрибкової еліти. А в Тбілісі за ініціативи олімпійського чемпіона зі стрибків у висоту Роберта Шавлакадзе на стадіоні «Динамо» Ященку встановили обеліск із показником його останнього рекорду світу(2.34), встановленого 1978-го на міжнародних змаганнях на призи газети «Правда» на знак визнання його унікальної талановитості.

Цей атлет, на думку фахівців, мав унікальні фізичні здібності. У довжину з місця міг стрибнути на 3.70, у потрійному з місця – на 11.56. Йому передрікали стрибки у висоту аж до 2.50… 1977-1979 рр. він зовні легко випереджав усіх конкурентів в очній боротьбі на 5-10 см.

За встановлення світових рекордів йому вручили італійську нагороду «Каравелла Колумба» як найкращому спортсмену й медаль Міжнародної федерації легкої атлетики за видатні спортивні досягнення (1983 р.).

Ященко був останнім рекордсменом світу, котрий стрибав перекидним способом. До нього стрибали переступанням, хвилею, перекатом, перекидним, а після нього – фосбері-флопом.

Як згадують сучасники, він був чуйним добрим хлопцем. Завжди підтримував товаришів, допомагаючи спортивною формою і грошима. У ті часи державний тренер з легкої атлетики Запорізької обл. Анатолій Достов розповів мені, що Володимир після поїздки до Японії, де його захоплено вітали, привіз спортивні сумки зі стрибковим взуттям і формою, подаровані йому провідними виробниками, і передав усе товаришам, знаючи, що вони такої не мають. І це не поодинокий випадок.

ПЕРЕРВАНИЙ ПОЛІТ

Взимку 1979-го запоріжанин виграв чемпіонат Європи і після цього не виступав до липня. Головний тренер країни зі стрибків Анатолій Стрижак змусив Володимира, і це була його велика помилка, виступити у Вільнюсі на меморіалі братів Знаменських, хоча спорстмен до цього старту не готувався, плануючи участь у літньому чемпіонаті континенту.

…Пройшла злива, і змагання перенесли до манежу в Паневежисі, за годину їзди від Вільнюса. Дорога, очікування, погане покриття, травма колінного суглоба.

Після операцій у Москві, а потім у Відні Ященко не зміг досягти свого попереднього рівня стрибків і припинив виступати і тренуватися.

Розглядаючи ситуацію з позиціїї нинішнього часу, хочеться пригадати дворазового чемпіона СРСР Василя Сидорка. Любителі легкої атлетики ще в довоєнні роки знали цього обдарованого спортсмена, котрий успішно виступав у секторах потрійного стрибка і у висоту. Був чемпіоном України, а 1940-го став чемпіоном СРСР серед «висотників», долаючи планку способом «хвиля», відштовхуючись лівою ногою.

З війни повернувся з бойовими нагородами і важким пораненням штовхової. Не допомогли ні лікування, ні реабілітація… І Василь почав опановувати техніку відштовхування з правої ноги.

Мало хто знає, що зміна штовхової ноги з огляду на засвоювання нової техніки рухів – справа не менш складна, ніж переучування ліворуких на праворуких. У Сидорка на це пішло чотири роки. 1948 р. на чемпіонаті СРСР він став срібним призером, а 1950-го завоював звання чемпіона! Уявіть, скільки цій людині знадобилося мужності й терпіння, експериментальних пошуків, а головне – віри в те, що він зможе і має стати кращим… Можливо, і Володимиру Ященку варто було спробувати перевчитися? Теоретично це було імовірним, але виникли інші фактори у житті видатного атлета. У пам’ять про нього в Запоріжжі щороку проводять меморіальний турнір.

Юрій ТУМАСОВ, заслужений тренер України

Матеріал вийшов у номері 10 – 2020 журналу «Олімпійська арена» і публікується з дозволу його головної редакторки Галини Нечаєвої.