Анна Плотіцина: “Ми всі такі: краще помремо, але будемо захищати Україну”

1438

Українка Анна Плотіцина фінішувала четвертою в забігу на 60 метрів з бар’єрами, проте результат 8.17 с дозволив їй вийти до півфіналу чемпіонату світу в приміщенні за часом. Після забігу, спілкуючись з Людмилою Якушевою, вона не могла стримати сліз. Не сліз радості від подолання першого кола, а сліз болю через війну в Україні.

“Всі думки зараз в Україні. Мене тішить, що до нас підходить багато спортсменів і спортсменок з інших країн, що вони підтримують нас і ми розуміємо один одного навіть без слів.

Змагання бодай трішки відволікають, хоча подумки я все одно залишаюся вдома. Я люблю бігати, вмію це робити. Так, можливо, це мені не завжди вдається найкращим чином, але я роблю все для того, щоб ставати кращою. Це моє озеро, моя вода. Я ніби риба в ній, відчуваю цей кайф.

Останні три роки для мене були невдалими. То травми, то COVID, був перерахунок рейтингових очок до Олімпійських ігор, знову травма… Тому зараз я слідкую за своїм здоров’ям, як ніколи. І це дає свої плоди, я потрошку рухаюся вперед. 

До чемпіонату світу ми хотіли готуватися вдома в Броварах, не планували ніяких зборів. Я до останнього не вірила в те, про що говорили з телевізора. У мене ще мали бути змагання, адже по сезону я то відчувала драйв і бігла, то ні. Все було хвилями. Але все сталося інакше…

24 лютого я прокинулася о четвертій ранку від того, що почула вибухи. Кажу чоловіку, що почалася війна. А він у відповідь: “Та ні, це грім”. Дивлюся на вулицю – а люди вже стоять у черзі за бензином.

Незадовго до цього моя собака народила, тому ми, в першу чергу, зібрали цуценят, потім взяли мінімальну кількість речей і поїхали до батьків чоловіка. І в цей час я побачила на броварській трасі бомби… Тоді вже просто хотілося, щоб вони влучили в мене, я померла й не бачила всього цього жаху. Ми всі такі: краще помремо, але будемо захищати Україну, ніж дивитимемося й жуватимемо шмарклі.

Дякую українському народу, що ми такі є. Зараз уже неважливо нічого крім нашої підтримки один одному, крім світової підтримки. Ми повинні прокидатися з цим, молитися Богу. Перемога буде за нами. Дякую українській армії. Дякую, що не відступили й так довго і мужньо стоїте й бороните нашу країну”.