Ірина Климець долає кваліфікацію жіночого метання молота на чемпіонаті Європи

855
Фото ©Getty Images for World Athletics

Кваліфікаційний норматив для потрапляння у фінал з жіночого метання молота на чемпіонаті Європи у Мюнхені складав 72м 50см. Результат, відверто, не пересічний, але для автоматичного проходження першого кола дисципліни виявився зависоким. З 26-ти учасниць, котрі змагалися у двох кваліфікаційних групах напряму до фіналу вдалося вийти лише двом метальницям молоту: колишній українці Ганні Скидан (74.57м), котра вже протягом років виступає за Азейбаджан, та італійці Сарі Фантіні (73.40). Обидві вони метали в групі А разом із представницею України Іриною Климець (тренери Ярослав Чмир та Роман Черкашин).

У своїй підгрупі волинянка закінчила змагання на восьмій позиції з результатом 67м 87см і під час нашої розмови з мікс-зоні була вкрай розчарованою, мовляв, доки не закінчать змагатися дівчата другої підгрупи, сподівання на вихід до фіналу все ж таки зберігаються, хоча і занадто примарні. «Хіба що Бог змилується чи станеться якесь диво», – зітхала Ірина. І Бог таки змилувався, і диво сталося, оскільки Климець потрапила до фіналу жіночого метання молота навіть не з останньої, а десятої позиції. Дванадцятку дівчат, які 17 серпня о 21:00 (22:00 за Київським часом) вийдуть змагатися за медалі чемпіонату Європи закрила туркеня Ківілкім Салман з результатом 67м 68см.

Нинішній сезон складається занадто важко і непередбачувано, – аналізує свій виступ Ірина. – На тренуваннях все виходило вже досить добре. Там я метала навіть далі, аніж у сьогоднішній кваліфікації. Зазвичай на змаганнях я додаю ще кілька метрів до тренувального результату, але сьогодні не склалося.

Та й не лише сьогодні, до речі. Увесь сезон не можу реалізуватися під час змагань.

Можеш припустити, що завадило реалізуватися саме сьогодні?

Поки що ні. Після першої невдалої спроби я просто зобов’язана була виконати одну спокійну, аби мати більш-менш пристойний показник. Ось вона і вийшла на 67.87м. А в третій я ризикнула і вчергове припустилася технічної помилки. Молот зірвався і задів сітку. Мабуть, розуміння того, що я знаходжуся в досить непоганій спортивній формі й бажання цю форму по-справжньому реалізувати, заважає мені показати все, на що готова сьогодні.

А не можна було не йти на ризик у третій спробі?

Ризикувати потрібно було. Який сенс був виконати ще одну пересічну спробу на 67 метрів? Я прагнула бодай дістатися за 69-метрову позначку. З таким показником вже можна було б спокійно чекати на фінал.

Ще на початку інтерв’ю ти сказала, що сезон занадто складний. Це стосується лише змагань чи підготовки також?  

Підготовка не складається так, як хотілося вже два роки. Минулого сезону я серйозно травмувала плече і була змушена лягти на операцію. Ця травма мене вибила з колії навіть не так фізично, як емоційно. Олімпійський рік. Я готувалася боротися в Токіо не лише за фінал, а й за медалі, а тут таке…

Взимку я вже нібито оговталася, вчергове вийшла на високі результати, і… почалася війна.

Ми виїхали за кордон, але без тренера. Уявляєте, що таке чотири місяці підготовки в надзвичайно складному технічному виді легкої атлетики без наставника? Звісно, ми спілкувалися по телефону, інколи нам навіть вдавалося провести так звані он-лайн тренування, але це все ніколи не замінить особистої присутності тренера в секторі.

На жаль, більшість українських атлетів зараз готуються до змагань саме в таких умовах, але ми всі докладаємо максимум зусиль, аби не здаватися, продовжувати підготовку й показувати результати найвищого рівня. Комусь це вдається краще, а хтось не може впоратися з усіма проблемами самостійно.

Тренеру так і не вдалося долучитися до твої підготовки?

3 липня нам вдалося зустрітися на зборі в тренувальному табір Чула Вісти перед чемпіонатом світу, а потім після виступу в Юджині я повернулася в Україну, де ми ще мали можливість потренуватися два тижні в Мукачево. Ми виправили чимало помилок, і я була впевнена, що 70м мало б «падати» сьогодні одразу в першій спробі й без надзусиль. До речі, під час розминки я таку і виконала, але… Її ж не внесеш до статистики… Потрібно робити висновки і рухатися далі.

Яка зараз ситуація вдома?  

Я сама з Луцька, і ми всі знаємо, що попри кілька «прильотів» ситуація там більш-менш спокійна. Мої батьки зараз в України, а дядько і брати в лавах ЗСУ. Тому я щодня відслідковую новини, щодня зв’язуюсь з рідними. Коли ми далеко один від одного, серце не на місці. Але найскладніше – це повне нерозуміння того, що і як буде завтра. Коли у мене дівчата-суперниці запитують про мої плани чи куди я їхатиму далі, у мене вряди-годи немає відповіді. Я живу сьогоднішнім днем і теперішнім моментом. Я поняття не маю, що буде завтра.

Ш все ж таки… Що буде завтра?

На цьому я, мабуть, таки закінчу сезон. Хочеться трохи відпочити, забути про невдалі старти, повернутися додому і мати можливість тренуватися з нашими тренерами, на наших Олімпійських базах і обов’язково під мирним небом. Молюся за наших захисників і прошу Бога, аби ця війна закінчилася щонайшвидше. Дай Бог нам всім миру і гарних новин!

P.S. З відпочинком Ірині Климець доведеться трохи почекати, але вірю, що цей відпочинок вона відкладе ще на день з величезною радістю. Оскільки ЗАВТРА БУДЕ ФІНАЛ! Фінал жіночого метання молота на чемпіонаті Європи з легкої атлетики!