Спортивна ходьба, 35 км: повернення Інни Лосевої і підготовка під ракетами Тамари Гаврилюк

397

Інна Лосева й Тамара Гаврилюк частину дистанції 35 км (спортивна ходьба) долали неподалік одна від одної. Була надія на те, що обидві українки фінішують у першій вісімці. Проте завершення дистанції далося Тамарі надто складно. Та попри все, вона все ж змогла дістатися фінішу й стати 18-ю (3:21:01 год).

Інна Лосева на першому після народження доньки чемпіонаті Європи замкнула вісімку найсильніших на дистанції, яку долала лише вдруге в кар’єрі (2:57:55 год).

Інно, цей чемпіонат Європи став першим для вас після народження доньки. Що відчували, вийшовши на старт вперше після такої тривалої перерви?

Було хвилююче повертатися до змагань. Проте позаду довгий період підготовки, й за останні пів року було зроблено дуже багато. Тож я чекала на цей старт. Тим більше ми готувалися ще до командного чемпіонату світу й мали там виступити в березні, але через війну зробити це не вдалося.

Після того, як ви вперше пройшли 35 кілометрів, говорили про те, що ця дистанція здається вам досить цікавою. Залишаєтеся цієї ж думки?

Так. Насправді, 35 кілометрів ближчі до 20-ки по швидкості, ніж 50, але тут потрібна неабияка витривалість. Думаю, саме швидкісної витривалості мені й не вистачило на останніх кілометрах.

Як вдається тренувати витривалість, не втрачаючи швидкість? Маєте якісь спеціальні лайфхаки?

Лайфхаків, як таких, немає. Ми просто зрозуміли, що на 20 і 35 кілометрів швидкість різна. Я не могла робити те, що робила на 20. Але як показує і чемпіонат світу, і чемпіонат Європи, якщо ти йдеш швидко 20 км, швидко долатимеш і 35. От 50 кілометрів я відразу казала, що не піду ні за які гроші. Це точно не моє.

Щоб фінішувати ще вище не вистачило лише швидкісної витривалості чи було ще щось, де могли б додати?

Через два місяці після початку війни ми поїхали в Австрію, – бере слово чоловік Інни скороход Іван Лосев. – Ми були на висоті 1000 метрів над рівнем моря. Там дуже специфічне місце, й у нас не було змоги спускатися на рівнину, адже переїзди досить дорогі. Ми тому й поїхали на збір у Берлін, щоб гори трішки відпустили. Якби ми зробили підготовку три тижні в горах, потім на рівнині й знову в горах, то, вважаю, результат був би кращим. Як мінімум одну-дві хвилини ми б виграли у себе ж.

До того ж не вистачило стартів весною, адже тренуватися заради тренувань – це не дуже добре. Я це говорю не для виправдання, а саме для того, щоб скласти паззл і розуміти, за рахунок чого можна було б ще додати.

***

Тамаро, вас довго вмовляли перейти на дистанцію 50 кілометрів, і тільки ви це зробили, як майже відразу довелося повертатися до більш швидкісної дистанції. Наскільки вам підходять саме 35 кілометрів?

Цікава дистанція. Це як нова непрочитана книга. Але на кожному старті бувають свої нюанси. Сьогодні я непогано почала, а потім ноги трішки «сіли» і як не намагалася розкрутити, нічого не допомогло.

Через війну підготовка була збита, звісно, у всіх. І ви не виняток. Знаю, що ви були в Польщі, потім повернулися в Україну. Де, зрештою провели заключний етап підготовки?

Вдома. Повернувшись з Польщі, я вже вдома й залишилася. Звісно, було складно щодня жити з сиренами. Бувало й таке, що прилітало. Нехай не в сам Житомир, звідки я, але на околиці. Пам’ятаю, 25 червня було 30 з чимось ракет. От тоді було по-справжньому страшно. Й щоразу, коли щось летить, думаєш: «Боже, тільки б не в моє місто!» Ти не бажаєш поганого іншим у цей момент, звісно. Але перша реакція саме така, адже найбільше думок саме про рідне місто й про рідних людей. Тому лиш  сидиш і сподіваєшся на те, щоб все було добре з твоєю сім’єю.

В Мюнхен їхали з України автобусом?

Так. Дорога була, звісно, складною. Ми провели в автобусі 36 годин. Але на помилках вчаться. Працюватимемо далі.