Двоє на п’єдесталі, або сльози радості Вікторії Ткачук і Анни Рижикової

886

Моменту, коли й Анна Рижикова, і Вікторія Ткачук зійдуть на п’єдестал чемпіонату Європи, українці чекали не безпідставно, проте озвучувати це вголос боялися, аби не наврочити. Та коли за кілька годин до старту замість «Нагородження 400 метрів з бар’єрами» випадково вирвалося «Нагородження Ані й Віки», ця надія на дві медалі почала все більше переростати у впевненість.

Для Вікторії Ткачук ця медаль стала першою у кар’єрі, але шлях до неї був настільки складним, що після фінішу вона ніяк не могла повірити в те, що сталося.

«Все так швидко пролетіло, що ще не встигла зрозуміти всього, – говорить Вікторія Ткачук, не приховуючи сліз радості. – Думки мають здатність матеріалізовуватися, але в той же час, інколи зупиняю себе в них, аби не наврочити. Впродовж сезону я багато разів думала про те, що ми разом з Анею можемо стояти на одному п’єдесталі з Фемке Бол. І щойно вони виникали, як я намагалася приборкати їх, не забігати наперед. Цієї ночі в голові знову були такі думки. Й нарешті відбулося те, про що я навіть мріяти собі інколи забороняла.

Коли була вдома, малювала картини, на яких візуалізувала свої маленькі та великі мрії. Деякі з них навіть здійснилися. І я намалювала маленький п’єдестал, на якому символіка й хтось у вигляді чогось. Ця картина у мене давно, на ній також були олімпійські кільця, переплетені сакурою, Ейфелева вежа, бо мав бути чемпіонат Європи, який скасували, але тепер будуть Олімпійські ігри в Парижі, а попереду – нова картина.

А зараз я з прапором, який мені подарувала Еліф, дружина Ясмані Копелло. Вони дуже мені допомагали під час війни, забрали до себе на певний період, щоб я не лишалася одна, вона була асистенткою мого тренера. А ще на цьому прапорі поставила підпис лідерка гурту The Hardkiss Юлія Саніна, від якого я фанатію упродовж багатьох років. Я тепер вожу його постійно з собою й він мене зігріває».

Анна Рижикова в Берліні-2018 була другою, цього разу виграла бронзу. Та якого б гатунку ці медалі не були, для України вони на вагу золота, переконана спортсменка.

«Для мене це не перша медаль чемпіонату Європи, тому тверезо оцінювала сили, але все одно виходила боротися. Особисто для мене перемогою було б золото. Але для України на цей момент важливо саме те, що ми виграли для неї дві медалі, й неважливо, якого вони гатунку.

Забіг дійсно пролетів так швидко, що навіть не можу відтворити його в пам’яті. Я виклалася на тисячу відсотків, і ця медаль на вагу золота, адже ми готувалися не в таких умовах, як суперниці. І я вдячна їм за ту підтримку, яку вони виказували нам упродовж усього сезону. Мені говорили про те, що в той час, як вони приїжджають після чемпіонату світу додому й відпочивають, ми беремо валізи й переїжджаємо з місця на місце, у нас немає цього відпочинку, й відкривши мої сторіз в Instagram, вони це усвідомлюють.

Так, можливо, це не ті результати, про які ми мріяли минулого року, але вони набагато цінніші за ті здобутки, які були в 2021-му. Ми зі сльозами на очах дивилися, як під час нагородження піднімався наш прапор, а коли на честь Марини Бех-Романчук звучатиме гімн, співатимемо й плакатимемо разом з нею.

На стадіоні було багато друзів і рідних людей, які приїхали, щоб підтримати нас, незважаючи на обставини. Це й колишні спортсмени, й моя однокласниця. Стадіон аплодував стоячи, коли ми бігли коло пошани. Й це була підтримка нас не лише як медалісток, це була підтримки України. Ми відчували це», – говорить Анна Рижикова.

Чемпіонкою Європи з бігу на 400 метрів з бар’єрами з рекордом змагань (52.67 с) стала голандка Фемке Бол. Вікторія Ткачук виграла срібло (54.30 с), а Анна Рижикова піднялася на «бронзову» сходинку п’єдесталу (54.86 с).