Будапешт-2023: спекотна 35-ка

1242

Спортивна ходьба, певно, та дисципліна, яка викликає найбільш суперечливі емоції. З одного боку, ти не припиняєш захоплюватися атлетами, розуміючи, який нелюдський об’єм роботи вони виконують на тренуваннях. З іншого, дивлячись на те, як їм боляче після фінішу, весь час ловиш себе на думці: «Навіщо?» Але знову й знову ти з нетерпінням чекаєш на новий старт і особливо українських скороходів на дистанції.

На чемпіонаті світу в Будапешті на дистанції 35 км українців було лише четверо: Василина Сидорчук і Аліна Цвілій серед жінок та Ігор Главан і Іван Банзерук серед чоловіків.

Жіноча 35-ка завершилася рекордом чемпіонатів світу у виконанні іспанки Марії Перес (2:38:40 год), яка до того ж оформила золотий дубль у Будапешті й стала єдиною, хто пройшов швидше, ніж за 2:40 години.

Для українців цей старт був особливим, адже вони виступали в День незалежності. І кожен з них після виступу говорив слова вдячності нашій армії. І неодмінно додавав: «Ми переможемо, адже Україна по-справжньому сильна. І всією країною ми зробимо все для того, щоб виграти війну.

«Сьогодні була така неймовірні підтримка по ходу дистанції! Нас підтримувала наша команда, але й іноземці теж. Вони кричали «Слава Україні!», наші імена. Це було неймовірно», – говорить Василина Сидорчук.

Сидорчук дуже непогано почала змагання й тривалий час трималася у першій вісімці, проте спека й трихвилинний піт-лейн через три картки від суддів зіграли свою роль у підсумкових місці й результаті. Василина фінішувала 20-ю (2:57:24 год).

«Почала дистанцію так, як ми й планували, але з огляду на спеку, певно, потрібно було робити це повільніше. Переломним був момент на 25-му кілометрі, але щаслива, що перетерпіла все, переборола себе й продовжила йти, – продовжує Василина Сидорчук. – Я була дуже добре готова до старту. Зробила все можливе й неможливе, але не все залежить від нас.

Було дуже спекотно, через що спазмувало м’язи, були судоми. Ти намагаєшся випрявляти коліно, але не вдається робити це так, як потрібно. Зрештою, отримала картки від суддів і була змушена відбувати три хвилини на піт-лейні, а це дуже багато. Й виходити після них на трасу знову складно морально, адже ти розумієш, скільки часу вже втратив.

Але раніше я б розчарувалася значно більше. Зараз же розумію, що найбільше розчарування – це смерть. Я працюю реабілітологом і психологом. І коли дізнаюся, що пацієнти, з якими працювала тижнями, в яких вкладала душу, більше не з нами… Результат на змаганнях важливий, це історія, внесок для держави. Хочеться представляти її якомога краще на міжнародній арені, й для цього буду працювати далі. Та це все можна виправити, але коли людина гине, це вже не зміниш».

Вже завтра Василина їде додому, де нарешті зустріне свого маленького синочка. «Ми не бачилися вже два тижні. Так на довго ми ще ніколи не розлучалися. Безмежно сумую за ним і за чоловіком – він теж військовий. І дуже хочу додому», – говорить Сидорчук.

Сумує за чоловіком і двома діточками Аліна Цвілій. Вона, як і Сидорчук, доклала максимум зусиль для того, щоб якомога краще підготуватися й гідно представити Україну на міжнародній арені. Саме тому після фінішу було так боляче не лише фізично, а й морально, адже попри всю виконану роботу досягти бажаного результату не вдалося – 3:09:23 год і 34-те місце.

«Їхала в Будапешт з метою встановити особистий рекорд, але вже з перших кілометрів було настільки тяжко, що думки були лише про те, як дійти до фінішу. У мене затиснуло праву ікроножку, тому довелося терпіти всю дистанцію. Було дуже спекотно, хоча лідерам спека не заважає, як бачимо, – говорить Аліна Цвілій. – Прикро, що не вдалося досягти бажаного, адже добре готувалася. На командному чемпіонаті Європи змогла показати РВ, але не тут.

Попереду олімпійський рік. Дистанції 35 кілометрів у Парижі не буде, тож, найімовірніше, готуватимуся на двадцятку».

Не було чому радіти й чоловікам. Ігор Главан дістався фінішу 33-м (2:45:18 год) й одразу втратив свідомість. Іван Банзерук зійшов з дистанції.

«Мені здавалося, що я ще зберігаю шанси добратися на чемпіонат світу за рейтингом, проте оскільки підтвердження не було, на збір я не потрапив, – розповідає Іван Банзерук. – Ми вже почали готуватися до чемпіонату України восени, але за пару тижнів до чемпіонатів світу все ж отримав запрошення.

Якби ми весь цей час вели цілеспрямовану підготовку, в Будапешті було б реально боротися за місце в двадцятці й показувати найкращий результат сезону. Але для цього потрібні були зовсім інші об’єми роботи. Навіть попри спеку це було реально. Ну й чого я точно не очікував, так це що мене «накриє» вже після 18-ти кілометрів. Розумів, що таке може трапитися після 25-27-го, а там уже не так багато залишається і був налаштований фінішувати. Та реальність виявилася відмінною від очікувань і планів.

Порадувало, що вдалося виправити деякі моменти в техніці й від суддів я сьогодні не отримав зауважень.

Руки точно не опускатиму й готуватимуся на наступний рік. Не планую завершувати кар’єру, й скільки ходитиму, тренуватимуся у Володимира Яловика. Він допоміг багатьом з нас з навчанням в університеті, ми тренувалися з ним. Ми досягли чогось в спорті й житті багато в чому саме завдяки йому. Тому на мільйон відсотків можу сказати, що до кінця кар’єри буду залишатися з Володимиром Трохимовичем».

Попередня статтяБудапешт-2023: вечірня кваліфікація п’ятого дня чемпіонату світу з легкої атлетики
Наступна статтяБудапешт-2023: українська команда отримала інвентар від Українського фонду Світової легкої атлетики