Юрій Кутенко: непохитний лицар декатлону

990

Тим, хто нині захоплюється одним з найскладніших видів легкої атлетики – десятиборством, мріє про олімпійське «золото», бажаючи наслідувати приклад чемпіона Мюнхенської Олімпіади 1972 р. одесита Миколи Авілова, хто уважно стежить за здобутками нинішніх зірок, цікаво згадати прізвища атлетів з України, які в середині ХХ ст. досягали блискучих успіхів на міжнародних аренах, представляючи кілька потужних осередків розвитку декатлону. Сьогодні мова про львівську школу та її представників.

УПЕРШЕ НА П’ЄДЕСТАЛІ ЧЕМПІОНАТУ КРАЇНИ

Метеорологічні сюрпризи стали додатковим випробуванням для учасників чемпіонату СРСР з легкоатлетичного багатоборства 1953 р., що проводився на початку листопада в Ашхабаді. Відмінна сонячна погода змінилася на снігопад. А коли сніг розтанув, доріжки вкрилися багнюкою. Температура повітря + 4 градуси. Синоптики казали, що такі умови в цьому регіоні виникли вперше за останні 80 років спостережень. Багатоборці мусили

змагатися не стільки з суперниками, скільки з мокрими гаровими доріжками та слизькими секторами для стрибків і метань. Проте один з дебютантів чемпіонату – студент Львівського інституту фізкультури Юрій Кутенко – не лише спромігся посісти друге місце, а ще й встановив особистий рекорд, набравши підсумкові 6713 очок (11.5 – 6.87 – 13.40 – 1.68 – 54.7 – 16.3 – 38.85 – 3.50 – 59.30 – 5:18.0). До того його найкращим особистим здобутком були 6705 очок, з якими у вересні став чемпіоном України.

Тоді ж в Ашхабаді у п’ятиборстві виступали молоді киянки Галина Сегень і Софія Бурдуленко, обидві динамівки. Вони посіли відповідно друге і третє місця слідом за рекордсменкою світу Олександрою Чудіною з сумами 4506 очок (12.08 – 152 – 26.1 – 11.9 – 5.38) та 4264 очок (12.75 – 1452 – 27.4 – 11.9 – 5.12). Обидві спортсменки – учениці киянина Василя Федоровича Сидорка – відомого за тих часів динамівського стрибуна у висоту й талановитого тренера.

В Ашхабаді, можна сказати, відбулася зміна поколінь. Однолітки москвич Василь Кузнецов і Юрій Кутенко уперше зійшли на п’єдестал пошани, щоб потім понад десять років пліч-о-пліч успішно виступати у складі команди СРСР і ще шість разів разом ставати на сходинки п’єдесталу такого ж рангу. З їхніх відомих попередників у збірній СРСР тут пригадаю тільки одне прізвище і невипадково…

Хейно Ліпп – атлет з Естонії, з 1946 по 1953 роки 12 разів ставав чемпіоном СРСР: двічі – з десятиборства, шість разів зі штовхання ядра та двічі – з метання диска. Він шість разів покращував рекорди Європи зі штовхання ядра (почавши з 15.68 і завершивши на 15.83). Йому ж належав рекорд країни з десятиборства, встановлений у вересні 1948 р. у Харкові (7780 очок: 11.4 – 6.13 – 16.18 – 1.70 – 50.2 – 15.4 – 47.55 – 3.40 – 61.96 – 4.35,00). Цікаво, що цей рекорд 1954-го перевершив Василь Кузнецов під час виступу на чемпіонаті СРСР, який приймав Київ.

Хейно Ліпп, незважаючи на високі результати, не взяв участі в жодному змаганні за кордоном, включаючи XIV Олімпійські ігри у Гельсінкі 1952 року. Його вважали «не виїздним». Було тоді таке політичне формулювання, яке з різних причин навішувалося на тих, кого вважали «здатним під час виїзду за кордон залишатися по той бік кордону». А оскільки мала батьківщина Хейно – Естонія – під час війни була окупована німцями, а Ліпп перебував там до її визволення, цього вистачало для пожиттєвого клейма… У Гельсінкі трійку призерів з десятиборства склали самі американці: Р. Метіас – 7887 очок, І. Кембел – 6975, Ф. Сіммоне – 6788. Тобто Ліпп мав шанс боротися там принаймні за срібну нагороду…

ВУЛИЦЯ ПЛЮС КОМПЛЕКС ГПО – ПУТІВКА ДО ВЕЛИКОГО СПОРТУ

У мого товариша Юрія Кутенка дитинство було дуже складним. Він був онуком «кулака». Насправді ж дід Юрія – батько 16 дітей, спромігся годувати всю родину, маючи двох корів і одну конячку. Під час колективізації він не захотів здати їх до колгоспу. Тварин забрали силою, а діда оголосили «кулаком» і заслали до Сибіру. Батько Юрія після цього з рідного Фастова подався на Донбас шукати роботу. Там здобув освіту, перед війною працював директором одного з воєнних заводів. Під час війни був залишений у партизанах, підривав мости та військові ешелони ворога з технікою. Після війни ті самі мости відновлював… Та одного разу не зміг вчасно здати черговий об’єкт. За це був засуджений на вісім років за 58-ю політичною статтею. Згодом його реабілітували, але в анкетних відомостях Юрія це залишилося надовго.

1941 р. померла мати хлопця, після війни він залишився без батька. Виховувався в Луганську у далекої родички. В школі навчався так, як усі діти, які тривалий час «зростали на вулиці», адже прийомній матері, щоб прогодувати родину, доводилося працювати ледь не цілодобово.

Вуличні ігри посприяли тому, що Юра зміцнів, став добре фізично розвиненим, здобув авторитет серед підлітків. Шкільний вчитель фізкультури надав йому рекомендацію для вступу до Луганського технікуму фізичної культури. У технікумі хлопець залюбки займався всіма видами спорту, які входили до навчальної програми, добре грав у спортивні ігри, особливо у гандбол. Заняття з легкої атлетики проводив єдиний тренер з цієї спеціалізації, директор технікуму Михайло Сергійович Гелєв. І в цьому виді спорту Кутенко задніх не пас. Головним засобом фізичної підготовки молоді тоді був комплекс ГПО («Готовий до праці та оборони»), один із різновидів багатоборств. Юрій став переможцем обласних змагань серед однолітків з комплексу всіх ступенів.

У 1950 році Львів приймав першість України серед юнаків з комплексу ГПО. На цих змаганнях на Кутенка звернув увагу Дмитро Іванович Оббаріус. Хлопець був значно вищим за більшість своїх ровесників, мав атлетичну статуру, а ще й неабиякий юнацький запал і непереборне бажання, незважаючи на погану техніку виконання, бути найкращим у всіх змаганнях. Що цей хлопець напрочуд перспективний легкоатлет, Оббаріус, який керував кафедрою легкої атлетики Львівського інституту фізичної культури, побачив одразу. Йому вистачило не тільки переконливості й наснаги, а й незаперечних доказів, щоб умовити ректора зарахувати Кутенка на перший курс інституту… без атестата про середню освіту. Тоді юнак навчався на останньому курсі технікуму, але його зарахували до студентського гурту й вирішили питання з гуртожитком і стипендією.

Розпочалися щоденні навчальні заняття, що проводилися на спеціалізованій спортивній базі вишу, тренування поруч із досвідченими спортсменами під керівництвом тренера найвищої кваліфікації.

ВІД III РОЗРЯДУ ДО МІЖНАРОДНИХ П’ЄДЕСТАЛІВ

Уперше Кутенко виступив на змаганнях з десятиборства на чемпіонаті республіки 1951 року в Києві. Набрав у сумі 4024 очка і фінішував 24-м. Цей результат був трохи кращим за норматив третього спортивного розряду. А за три роки навчання і підготовки в інституті він пройшов шлях від новачка до лідера. Цьому дуже посприяли такі риси характеру, як працелюбність і честолюбність. Остання давала палке прагнення бути найкращим, а перша допомагала опанувати великі обсяги тренувальних і змагальних навантажень.

Першість Європи-1954 у Швейцарії була першим великим турніром після Олімпіади-1952, який зібрав усіх провідних легкоатлетів континенту. У складі збірної СРСР у десятиборстві виступали переможець попереднього чемпіонату країни Кузнецов і срібний призер Кутенко. На старт вийшло 19 атлетів, 15 з них успішно фінішували. Після першого дня змагань Юрій був на сьомому місці. Наступного дня справи пішли успішніше, і він фінішував з четвертим результатом.

Наступного року Кутенко кілька разів виступав з п’ятиборства (стрибки у довжину, метання списа, біг на 200 м, метання диска, біг на 1500 м), двічі оновлював рекорд СРСР, а результат, продемонстрований у травні у Львові, – 3716 очок, був вищим за світове досягнення, але місцевий ранг змагань не дозволив офіційно зареєструвати здобуток.

Того року уся підготовка спортсмена була націлена на участь у Спартакіаді народів СРСР і Олімпіаді в Мельбурні. Як віцечеміпон країни він двічі був учасником Олімпійських ігор: 1956-го й 1960-го. У Мельбурні на Юрія чекала цілковита невдача: він набрав нуль очок зі стрибків у висоту. Помилка одразу виключила з боротьби за хороші місця цього сильного спортсмена. А сталося це так. Кутенко з тренером змінили стиль стрибка у висоту з «хвилі» на «перекат». Юрій на час виступу на Іграх ще не опанував як слід новий стиль, але початкову висоту замовив таку, як і раніше. Він продовжив виступ, а після сходу з дистанції 1500 м, фінішував на 13-му місці з 5297 очками.

Незважаючи на невдачу, провідні спортивні фірми світу відзначили Кутенка як майбутнього потенційного лідера і подарували йому шипівки, які, за словами атлета, він взував по одній з кожної пари, щоб не наразитися на претензії рекламодавців. А провідний стрибун з жердиною Боб Річардс подарував йому свою сучасну жердину, яка посприяла швидкому поліпшенню результатів львів’янина в цьому виді десятиборства.

На Іграх у Римі Кутенко виступав упевненіше й у більшості видів програми досягнув особистих рекордів. У підсумку посів четверте місце з 7567 очками (11.4 – 6.93 – 13.97 – 1.80 – 51.1 – 15.6 – 45.63 – 4.20 – 71.44 – 4:44.2). А його результат з метання списа – 71 м 44 см – був найкращим серед усіх багатоборців, які виступали на турнірі.

ЩАСЛИВИЙ 1961-Й

Наступний після Римських Ігор рік для Кутенка був особливо вдалим. На матчевій зустрічі РСФСР – УРСР – Москва – Ленінград він здобув перемогу й вперше випередив свого постійного суперника по збірній Василя Кузнецова. А також уперше подолав у сумі 8-тисячний рубіж. Згодом він став переможцем у матчевій зустрічі СРСР – США, на якій випередив американців П. Хермена і Д. Едстрома.

Восени на чемпіонаті України встановив рекорд СРСР і Європи: 8361 очко (10.7 – 7.01 – 15.04 – 1.80 – 50.3 – 15.2 – 47.18 – 4.30 – 72.79 – 4:34.3). Після відмінного результату Юрія в дев’ятому виді програми – метанні списа, для встановлення рекорду континенту з бігу на 1500 м йому потрібно було покращити свій результат на 2.5 секунди. Це було надскладне завдання…

Було складено графік бігу по колах 400 – 800 – 1200 м. Цей забіг був також вирішальним для формування збірної команди України для участі в чемпіонаті СРСР, та всі працювали на лідера: хотілося, щоб рекорд народився саме в Києві! Найкращий результат серед учасників забігу тоді мав Віталій Карпенко (2:26.4). Він і взяв на себе лідерство на великому відрізку дистанції. За такої дружньої підтримки Юрій Кутенко перевершив особистий результат на 3.8 секунди! Рекорд країни і Європи було оновлено!

Тільки через шість років, 1967-го, цей рекорд перевершив естонський атлет Рейн Аун – срібний призер Олімпіади в Токіо. А рекорд України залишався чинним десять років, і лише 1971-го його оновив одесит Микола Авілов (наступного року він став олімпійським чемпіоном у Мюнхені).

До речі, тоді досягнення Кутенка було другим рекордом Європи з легкої атлетики, встановленим у Києві. 1954 року на чемпіонаті країни зі стрибків з жердиною Петро Денисенко подолав планку на висоті 4.46 м. Та повернімося у 1961 рік… Через місяць після встановлення рекорду Європи легкоатлет зі Львова виборов звання чемпіона країни, а десятиборці України в складі команди посіли перше місце. Тож це був найуспішніший і, на жаль, останній рік для Кутенка у великому спорті.

1962-го під час матчевої зустрічі США – СРСР у Пало-Альто у Юрія під час стрибка зламалася жердина. Він зазнав перелому двох ребер і серйозно пошкодив нирку. Тривале відновлення не допомогло, і спортсмен мусив завершити активні виступи. У книзі «1 за 10-х» (автори – Л. Горянов і Б. Львов, обидва заслужені майстри спорту, відомі фахівці з багатоборств) про Юрія Кутенка наведено такі відомості. «Він стартував у десятиборстві 73 рази! Такої кількості стартів не має і не мав за всю історію спорту жодний десятиборець світу! Значить, дійсно великою була любов, глибока прив’язаність до декатлону, якщо він дванадцять років виступав у цьому виді, в середньому стартуючи по шість разів за сезон!»

З 1954 по 1962 роки Юрій ще шість разів виборював титул чемпіона країни, сім разів оновлював рекорди України, один раз – країни та Європи.

І ШВЕЦЬ, І ЖНЕЦЬ, І НА ДУДІ ІГРЕЦЬ!

Кутенко виявися не тільки чудовим спортсменом, а ще й відмінним організатором і керівником. Йому був притаманний невловимий галантноделікатний шарм, що приваблював різних за характером і посадою людей.

Дивовижно, що за яку справу Юрій не брався б, робив її по-справжньому професіонально. Так, наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років зі спортивним взуттям в СРСР було більше ніж скрутно. Траплялося, атлети самі починали шити кросівки й шипівки. Товариш Юрія по спорту і життю Віталій Чорнобай пригадував, як вони разом досить успішно почали шити спортивне взуття, спочатку для себе, а згодом і для охочих. А потім перейшли на жіноче модельне, що користувалося величезним попитом.

Якось Юрій захопився фотографією – і досить швидко його роботи з’явилися на сторінках газет, журналів, на художніх виставках.

Кутенко належав до армійської збірної, тож після завершення виступів спочатку був призначений старшим тренером з десятиборства збірної команди Збройних Сил СРСР. Згодом 15 років очолював СКА Прикарпатського військового округу. Він багато зробив для розвитку армійського спорту загалом і для легкої атлетики зокрема. Під безпосереднім керівництвом генерал-полковника Миколи Абашина було побудовано спортивно-стрілецький комплекс, легкоатлетичний манеж з велотреком, базу сучасного п’ятиборства, стадіон. 1980-го усі ці споруди були запасними аренами для проведення XXII Олімпійських ігор. Правицею Абашева під час будівництва цих об’єктів був Юрій Кутенко. Він завжди згадував їх з якоюсь теплотою, бо залишав у кожній цеглині частину невичерпної енергії, якої у нього завжди було через край. Він міг годинами розповідати цілі історії своєї боротьби з начальством найвищого рівня, фінансистами, будівельниками.

Якось у 1979 році приїхав до Львова у відрядження і зайшов до нього у спортклуб. Він більше години показував мені всі об’єкти новобудови, зі знанням справи надавав вказівки робітникам. З будівництва ми вийшли запилені, але задоволені. Я був вражений розмахом будови і тим, яким знаним будівничим виявився Юрій.

Тепер цей комплекс зветься «Навчально-спортивна база літніх видів спорту» (НСБ ЛВС) Міністерства оборони України. Було б добре, якби цій спортбазі було надане ім’я Кутенка, яке має нині ДЮСШ СКА, де останні роки свого життя він працював на посаді директора.

«ОСТАННІЙ ІЗ МОГІКАН» І ЙОГО ПОСЛІДОВНИКИ

Кутенко приїхав до Львова 1951-го і до останніх днів життя (2003 р.) не зрадив цьому місту. Невипадково здобув прізвисько «Останній з могікан», бо багато його іменитих соратників по збірній країни з різних причин переїжджали до інших міст. Цей же спортсмен міжнародного рівня, чудовий керівник, чоловік з чудовим почуттям гумору, знайшов щастя саме у Львові, бо все життя займався тут улюбленою справою.

Серед міст України Львів тоді був одним з лідерів у підготовці десятиборців. Тож послідовників у Кутенка вистачало. Це і спортсмени, які тренувалися одночасно з ним, а згодом стали заслуженими тренерами України М. Стороженко, Н. Денисов, А. Гемба. З молодших його послідовників, які також добре виступали, а потім здобули звання ЗТУ, назву О. Мозгового, А. Ступаченка, С. Терюхова. Десятиборці-львів’яни успішно виступали на міжнародних змаганнях у складі збірних команд країни і мали результати за 8000 очок: Павло Тарновецький – 8214, Михайло Романюк – 8212, Віктор Радченко – 8148, Анатолій Газюра – 8245, Костянтин Була, Сергій Погребняк та ін.

Близько десяти років проводилися щорічні змагання, присвячені пам’яті Юрія Кутенка, куди запрошувалися багатоборці з усієї України. Були часи, коли їхні переможці отримували грошові премії. Цікаво, що головним суддею цих змагань багато разів призначався Заслужений тренер України, Заслужений вчитель України, випускник того ж Луганського технікуму, де одночасно з ним, але на різних курсах навчався Кутенко, – Жорж Каруца, нині Почесний громадянин Кривого Рогу. Останнім часом ці змагання проводяться тільки для вихованців спортшколи, відновити їх у колишньому обсязі було б цікаво для провідних атлетів України та корисно для молоді.

За підготовку цього матеріалу щиро дякую фіналістці Олімпійських ігор у Римі зі стрибків у довжину (5-те місце), заслуженому працівнику фізичної культури і спорту України Людмилі Радченко й майстру спорту, тренеру ЦСК ЗС України, заслуженому працівнику фізичної культури і спорту України Євгену Мазуру.

Юрій ТУМАСОВ, заслужений тренер України

Матеріал вийшов у номері 2 – 2021 журналу «Олімпійська арена» і публікується з дозволу його головної редакторки Галини Нечаєвої.