Розшукати чемпiона свiту виявилося завданням не з легких. Одразу пiсля сенсацiйної перемоги в Гельсiнкi на чемпiонатi свiту Крiмаренко виїхав на Всесвiтню Унiверсiаду до турецького iзмiру, а звiдти – у режимi <нон-стоп> вiдправився у вояж комерцiйними турнiрами
Розшукати чемпiона свiту виявилося завданням не з легких. Одразу пiсля сенсацiйної перемоги в Гельсiнкi на чемпiонатi свiту Крiмаренко виїхав на Всесвiтню Унiверсiаду до турецького iзмiру, а звiдти – у режимi <нон-стоп> вiдправився у вояж комерцiйними турнiрами. – У мене i ранiше було заплановано один виступ, але тепер пропозицiї посипалися одне за iншим: титул чемпiона – це не просто так, – признався Юрiй кореспондентовi <КП>, коли ми все-таки домовилися про iнтерв`ю. – i вiдношення зовсiм iнше, не таке як до <простих смертних>.
– Пропозицiї стрибнути там-то або там-то як i ранiше поступають?
– Вже немає. Адже сезон закiнчений! Тiльки повернувся з Криму, де ми з нашою легкоатлетичною збiрною поєднували приємне з корисним – тренувалися i вiдпочивали. Я, правда, бiльше налягав на друге – море, пляж. А що? Сезон вдався – можна i розслабитися.
– Тренери задля такого випадку вирiшили трохи режим порушити?
– Трохи – так (смiється). Адже без цього теж нiяк не можна – всi живi люди.
Одразу став стрибати
– Юрiй, навряд чи ви в дитинствi мрiяли саме про кар`єру стрибуна у висоту. Зазвичай дiти вибирають щось динамiчнiше – той же футбол. – А у мене якраз все не так. Я вiдразу став займатися в рiдному Бердичевi легкою атлетикою i саме стрибками у висоту. У нас в мiстi iснує знаменита <Школа Лонського>, заснована Вiктором Лонськiм, тренером зi стрибкiв у висоту. Так вийшло, що мої батьки (вони теж спортом свого часу займалися) були знайомi з тренерами. Ось i вiддали мене у секцiю. А оскiльки я був ще в дитинствi не те щоб худим, скорiше, <легким>, то мене одразу визначили на стрибки у висоту.
– i що, подобалося?
– Так. i до цих пiр подобається. До речi, нерiдкi випадки, коли легкоатлети поєлнують деякi види: скажiмо, i стрибають в довжину, i бiгають на 400 метрiв. Я ж завжди займався тiльки стрибками у висоту i нiчим iншим.
Фанат кубинця
– Кумир в спортi у вас є? – Так, це великий кубинський стрибун Хавьер Сотомайор. Ми з ним, до речi, знайомi – в Гельсiнкi вiн мене привiтав, побажав успiхiв надалi. Потiм ми сфотографувалися, тiльки фотографiї менi поки що не вiддали.
– Ви на Олiмпiаду до Афiн чому не потрапили?
– Все просто: по-перше, я програв Андрiю Соколовському – став другим на чемпiонатi України; по-друге, норматив не здав, а з моїм результатом, який я тодi показав, – 2 метри 20 сантиметрiв, хто б мене туди повiз?
– Ну, а в Гельсiнкi, на чемпiонат свiту ви з якими особистими цiлями їхали?
– Враховуючи, що це був мiй перший чемпiонат, то збирався хоч би вийти у фiнал i поборотися за мiсце у вiсiмцi. i тренер мiй мене на цю мету орiєнтував.
– Проте! Так вам вдалося стрибнути вище голови – в обох сенсах виразу?
– Не зовсiм так. Я-то стрибнув якраз на таку висоту, узяти яку був готовий – 2 метри 32 сантиметри. Але так вийшло, що цього вистачило для перемоги.
Вiщих снiв не було
– Деякi спортсмени запевняють, що напередоднi своїх перемог бачать вiщi сни: себе з медалями, на п`єдесталi пошани. – Нi. Я заснув спокiйно i спав без снiв – нiчого взагалi не снилося. Та воно i до кращого, а то приснишся ще сам собi з медаллю, програєш – образливо буде.
– Ну, щасливi прикмети вже у вас напевно є?
– Особливих немає. Хiба що прагну не голитися за чотири днi до змагань.
– А ще говорите, що нi! А взагалi, усвiдомлювали, що можете стати кращими в свiтi?
– Так, причому все якось дуже навiть спокiйно було. Пам`ятаю, вийшов в сектор (а мої суперники до того моменту майже всi вже закiнчили виступи) i подумав: <Ось, зараз вiзьму 2.32 - i я чемпiон>. Так i вийшло. Радiв, звичайно приємно, що виграв золото для України, причому в останнiй день турнiру (ця медаль, у результатi, взагалi виявилася єдиною для нашої країни в Гельсiнкi. – Прим. авт.), але що став сильнiшим в свiтi, напевно, до кiнця не усвiдомив до цих пiр.
Дiвчата! Чемпiон свiту вiльний!
– Хто вас перший привiтав?
– Колеги по збiрнiй. А так – тато, мама подзвонили.
– Улюблена дiвчина?
– А ось такий на даний момент немає – в цьому планi я повнiстю вiльний.
– Так можна клич кидати: дiвчатка, чемпiон свiту на волi!
– Запросто! Хай звертаються.
– У матерiальному планi золото чемпiонату свiту це…
– Не секрет – 60 000 доларiв. Не таємниця також i плани по їх витраченню: мрiю про власне житло. Ремонт знову ж таки там треба зробити.
– А зараз де живете?
– У гуртожитку. – Пiсля завоювання звання чемпiона свiту змiну вiдношення вiдразу вiдчули?
– Ну, звичайно, потихеньку звикаю.
– Автографи вже просять? – Так. До речi, свiй перший автограф я дав ще дуже давно. Рокiв 10 менi було, i я виграв якiсь змагання, до мене пiдiйшли дiти-малюки, попросили розписатися. Отже досвiд у мене є.
<У армiю ходжу не щодня>
– У вас звання зараз яке?
– У спортi або в армiї?
– i там i там? – Майстер спорту мiжнародного класу. Зараз ось здав документи на присвоєння заслуженого майстра спорту – правда, коли менi його присвоять, навiть не знаю, ще засiдатиме комiсiя. А в армiї – прапорщик. З недавнього часу. До цього був рядовим строкової служби, але одразу пiсля повернення з Гельсiнкi менi урочисто вручили погони.
– Який у вас улюблений анекдот про прапорщикiв?
– Та я їх i не знаю. Я ж не щодня до армiї ходжу (цитата дослiвна! – Прим. авт.), щоб вже встигнути анекдотiв наслухатися (смiється). Та i взагалi, може, скоро офiцерський чин дадуть – треба тiльки виграти ще щось.
ОСОБИСТА СПРАВА
Юрiй Крiмаренко. Народився 11 серпня 1983 року в Бердичевi. Майстер спорту мiжнародного класу. Чемпiон свiту зi стрибкiв у висоту. Особистий рекорд – 2 метри 33 сантиметри. Прапорщик ЗС України.
Руслан Меженський, “Комсомольска Правда в Українї”
